Андрушевка. Житомирская область

Андрушевка, впервые упомянутая в 1683 г., веками была деревушкой, только в 1859 г. получила статус города, а городом смогла называться только с 1975 года. Когда-то название поселения было несколько иное – Андрусовка. Житомирщина была едва ли не самым восточным краем, входившего некоторое время к Речи Посполитой, здесь было – и есть – много католиков.

Уже с конца XVII в. Адрусовка досталась роду Бержинських. Возможно, именно польским влиянием можно объяснить изменение названия деревни. Особенно радоваться Бержинським было ничего: село оставалось пустым после какого из нападений восточных захватчиков.

Бержинськи все же освоились и возвели на берегу пруда дворец, разбили парк. Так бы и оставалась Андрушевка селом, если бы не сахар. Именно здесь было в 1848 г. построен первый в крае сахарный завод. Сахарозаводчики Терещенко обратили внимание на Андрушевку довольно скоро, и в 1869 г. и завод, и графский особняк достался им.

Парк был расширен за Артемия Терещенко, кирпичный дворец сложной формы во времена М.И. Терещенко перестроено в стиле французского неоренессанса. В 1883-1914 гг происходит перестройка и модернизация местного завода – он, расположенный на окраине райцентра, и сейчас функционирует.

Дворец, в котором сейчас разместилась общеобразовательная школа № 1, сохранился довольно неплохо. И даже перестройка 1975 г. не сгубила его окончательно. Тогда был достроен второй этаж над оранжереей, соединявшая дворец и хозяйственный корпус. Возможно, этому помог и тот факт, что дворец вошел в революционную историю. Сначала 25 января 1919 здесь была организована матросом-балтийцем М. Попелем первый Вол (инь) ревком, а в июне 1920 г. в этих стенах разместился штаб Первой конной армии, о чем до сих пор извещает мемориальная доска.

Усадьба сегодня

Издалека белое здание дворца выглядит очень красиво – белое, двухэтажное, сложное в плане, с комбинированными объемами. Ансамбль состоит из нескольких сооружений: парадных въездных ворот, трех башен ограды (четвертая не сохранилась) и хозяйственного здания. Находившееся на террасе у р. Ивенки двухэтажное здание дворца разобрано в XIX в. В 1975 г его немного перестроили – над оранжереей достроили второй этаж, капитально отремонтировали хозяйственные помещения. Дворец расположен над прудом, среди старого парка. Парадный вход с противоположной от фонтана стороны, смотрит на пруд. Со стороны пруда видна пристройка в форме башенки. Над входом – легендарный балкон Буденного. Кроме того на территории усадьбы растут старые деревья возрастом 200 лет. Парк и сейчас сохранил свою первозданную красоту – липовую аллею, которая достигает 250 метров. Два озера, спрятались в тени деревьев, частично напоминают, что в прошлом здесь селилась множество белокрылых лебедей-красавцев.

історія Глинівці Андрушівського району історія Бровки Другі Андрушівського району історія населених пунктів андрушівського р-ну житомирської обл історія Степок Андрушівського району історія назви міста андрушівки

Перед Вами голови низько схиляємо

День Перемоги. Два коротких слова, але яких значимих! За ними стільки всього криється: трагедія країн і народів, спопелілі в полум’ї війни не тільки міста і села, а й людські долі і життя, чиїсь любов та надія і великий тріумф перемоги добра над злом. Це символічно, що святкуємо ми цей день весною і вся земля салютує героям червоним і білим цвітом. Ось біля своєї домівки самотньо сидить ветеран Великої Вітчизняної війни і зі смутком та світлою печаллю вдивляється у мирне небо, а біля його охайної хатини червоними дзвониками тягнуться до сонця тюльпани, вишні кружляють у білому вальсі. Вітерець пустотливо зриває з них сніжно-білу завію і творить справжнє диво. І квітучі вишні, і колишній солдат Великої Вітчизняної Олександр Матвійович Колесник з Андрушівки чимось схожі – обоє цвітуть білим-білим цвітом. Тільки з чола колишнього фронтовика його уже не струсять літа, бо то – усе пережите. А найбільше того срібла додала війна… Тільки завели ми мову про неї, а сині, як мирне небо, очі ветерана затягло туманом, і пам’ять перенесла у грізні далекі літа… Восени 1943-го дев’ятнадцятирічним Олександр пішов на фронт. Спочатку служив у піхоті в складі Першого Українського фронту. Армія генерала Ватутіна, а з нею і молодий солдат, звільняли від фашистських поневолювачів наш район, а потім пішли на Любар, Шепетівку, Тернопіль. У досвідчених фронтовиків, які пережили 1941-ий, 42-ий і вціліли в страшній вогненній стихії, вчився воювати, бути мужнім, виживати в нелегких фронтових умовах. Із запеклими боями наші частини рухалися в напрямку Прибалтики. Олександр Матвійович разом з іншими бійцями звільняв від гітлерівців Латвію, Литву. Оскаженілі фашисти ніяк не хотіли здавати своїх позицій, хоч розуміли, що наші війська уже не зупинити. Ніколи не забуде колишній фронтовик, як форсували річку Одер, брали Магдебург, йшли на Берлін, бо не терпілося змученим війною нашим солдатам якнайшвидше добити фашистів у їх лігві. Важко було вести військові дії на території чужої держави, смерть підстерігала за кожною будівлею, за кожною стіною. Багато бійців полягло там за крок до Перемоги та й після неї, бо навіть тоді, коли оголосили про капітуляцію Німеччини, продовжували точитися бої з ворогом – фашисти ніяк не хотіли визнавати свою поразку, окремі їх загони не збиралися здаватися. В одному з таких боїв був поранений в ногу і кулеметник О. М. Колесник. Але Перемога, яку зустріли з неймовірною радістю, додавала кожному з них сил, всім хотілося якнайшвидше повернутися на рідну землю. Та не скоро потрапив додому Олександр Матвійович, бо їх дев’яноста танкова дивізія надовго розмістилася під м. Шверін в Німеччині. З 1945-го стояли там до 1952-го року. З бойовими нагородами на грудях повернувся солдат в рідну домівку. Не було для нього кращого місця, ніж Нехворощ, яка снилась ночами в чужій стороні. Одружився на сільській дівчині Ганні, з якою прожили 44 роки, народили і виховали сина і доньку, побудували в Андрушівці будинок, працювали, аби в достатку жила родина. Довго Олександр Матвійович трудився в “Сільгосптехніці”. Тепер щодня виглядає дітей, які не лишають його самотнім, відвідують дідуся внуки і правнуки. День Перемоги для нього – це свято із свят, бо на її вівтар покладено мільйони життів і про це ветеран пам’ятатиме все життя. А йому нехай Бог відведе ще чимало літ на землі, свободу якої він захищав так віддано. Аби вшанувати колишнього фронтовика, йому, як і багатьом іншим ветеранам війни нашого району, було вручено подарунок від народного депутата А.В. Лабунської.

Валентина Василюк

історія Ярешки Андрушівського району історія Корчмище Андрушівського району історія поселень андрушівського р-ну історія Івниця Андрушівського району історія Андрушівського району

Згадаймо всіх поіменно (доки не запізно)

В цьому році ми будемо відзначати 70-річчя визволення Андрушівського району від фашистських окупантів. Понад 12 тисяч наших земляків брали участь у Великій Вітчизняній війні, близько 6 тисяч полягли в боях за Вітчизну.
Та, на жаль, лише 1254 з них внесено в 1-й том книги «Переможці», що вийшла з друку в 2010 році. Якось зателефонував мені син ветерана Великої Вітчизняної війни Півня Семена Григоровича Віктор: – Йосипе Володимировичу, знаємо Вас як людину, яка роками збирала матеріали про ветеранів війни. Наш батько, Семен Григорович, пройшов ту війну з боями від першого і до останнього дня, закінчив її в битвах з японцями. Були в батька ордени і медалі, посвідчення до них. На жаль, ми, діти, не завжди розуміли, яка то цінність для прийдешніх поколінь. Згадую, що колись, років 30-40 тому, учні міської школи № 1 разом з вчителями збирали матеріали про ветеранів для музею бойової слави… Можливо, щось Ви знаєте і про нашого батька? Допоможіть… Прикро, що ми не бережемо, не шануємо правду історії. У своїх архівах я розшукав 5 нагородних документів Півня С. Г. – посвідчення про нагородження його медалями. Ці посвідчення збереглись у мене після ліквідації музею в школі в 90-х роках. Через день після нашої розмови прийшов до мене Віктор Семенович за документами батька. Він приніс мені реферат правнучки Семена Григоровича – учениці 5 класу Київської школи І-ІІІ ступенів № 298 Захлібної Софії під заголовком: «Мій прадідусь – ветеран Великої Вітчизняної війни». Чудово оформлена робота проникнута любов’ю і гордістю за подвиги прадідуся, його бойові і трудові звершення. Софійці є ким пишатися. Багато років після війни Семен Григорович працював водієм автобуса в Андрушівському автопарку, брав активну участь у громадському житті. Хор ветеранів війни, в якому він співав, виступав в Андрушівці, в селах району, в Житомирі і навіть у Москві. Нещодавно у відділі освіти райдержадміністрації відбулась нарада директорів навчальних закладів, де я з дозволу начальника відділу С. І. Сословської виступив і порадив їм допомогти працівникам сільських рад виявити односельців, учасників бойових дій, прізвища яких ще не внесені в книгу «Переможці». Орієнтиром щодо кількості фронтовиків, які живими повернулися в село, можуть послужити книги «Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область» та «Переможці». Перша книга вийшла з друку в 1973 році, коли більшість ветеранів ще була жива, а тому наведені тоді дані про учасників війни були більш точними. Кожне село, провівши на війну своїх найкращих синів, не дочекалося багатьох з них. Так, з Антопільської сільської ради пішли воювати 183 чоловіки, загинуло – 99, а повернулося – 84. На жаль, в книгу «Переможці» внесено лише 11 чоловік. А де 73 ?.. І так по кожному населеному пункту. З Бровківської сільської ради воювало 337 чоловік, загинуло 152; Великомошківецької – 423 і 130; Волицької – 232 і 113; Волосівської – 225 і 160; Гальчинської – 420 і 162; Глинівецької – 240 і 128; Городківської – 480 і 178; Забарської – 62 і 26; Зарубинецької – 320 і 117; Іванківської – 208 і 116; Івницької – 492 і 263; Каменівської – 129 і 68; Крилівської – 270 і 90; Лебединецької – 290 і 140; Любимівської – 302 і 148; Малоп’ятигірської – 127 і 63; Маломошківецької – 273 і 120; Міньківецької – 400 і 170; Мостівської – 370 і 159; Нехворощанської – 335 і 147; Павелківської – 322 і 122; Старокотельнянської – 597 і 362; Степківської – 414 і 222; Червоненської – 302 і 120; Яроповицької – 405 і 190; Андрушівської – 895 і 304. Після виходу 1-го тому книги «Переможці» в районі проведено роботу і складено додаткові списки ветеранів-переможців, та, на жаль, ще сотні учасників бойових дій не внесено і в них. Від імені районної організації інвалідів війни вітаю всіх з Днем Перемоги. Згадаймо всіх поіменно. Доки не запізно.

Йосип Лоханський,
голова районної організації інвалідів війни, краєзнавець

історія населенних пунктів андрушівського р-ну житомирської обл історія Глинівці Андрушівського району історія Жерделі Андрушівського району історія Червоне Андрушівського району історія сіл андрушівського р-ну житомирської обл

Маєток Терещенка в Андрушівці визнано одним з “Чудес” України

Пам’ятка архітектури дев’ятнадцятого століття, маєток цукрового магната Терещенка в Андрушівці визнано одним з «Чудес» України. На відміну від більшості володінь Терещенків цей маєток майже повністю зберігся. І цим треба завдячувати … дітям, – так вважають андрушівці. Адже ще з двадцятих років минулого століття у його стінах діє школа. Як живеться дітям у маєтку, а маєтку з дітьми?

учні ( – Це будівля пана Терещенка, його маєток. – тут як у замку. – Тут на стінах є картини і ми плануємо їх відновити. Вони гарні – ми про це знаємо.)
Знають дітлахи і про підземні ходи під ставками, і про скарби,… і про те, що їх школа має славний духовний спадок.
Степан Дисак, директор Андрушівської ЗОШ №1 (По коридорах відчувається дух поетеси Людмили Волошки, її сестри Вероніки Морозової, одного з міністрів Української народної республіки Фещенка-Чопівського, який проходив практику на Андрушівському цукровому заводі…. Спогади Людмили Волошки про наш парк і маєток щирі і теплі. Вона пригадує, що дуже приємно було сидіти на березі ставочка і спостерігати, як дід Каленик скликає дзвіночком лебедів до обіду.)
Сьогодні не можна побачити ні лебедів на ставку, ні унікального фонтану посеред парку у англійському стилі. Та й те, що залишилось нагадує про велич минулого. Вистояли кілька висаджених Терещенками унікальних для Полісся дерев. Спортивний майданчик школи прикрашають віковічний кедр та рідкісної породи дуби. А біля паркової Алеї Слави залишилося рости одне коркове дерево.
Ані буремні революційні, ані радянська епоха не знищили головного – будівлі маєтку, яку увесь цей час відстоювали місцеві жителі. Перебудований Терещенками у стилі ренесансу, маєток у Андрушівці служив помешканням для управляючих цукровим заводом та будинком для гостей.
Степан Дисак, директор Андрушівської ЗОШ №1 ( Все розраховано було колись, що б взимку зберегти тепло, а влітку – прохолоду. Стині тут на першому поверсі – дев’яносто сантиметрів, а на другому – вісімдесят сантиметрів.)
Про те, що будували на віки говорять і товсті стіни, і масивні дерев’яні двері, що і досі слугують. А високу стелю класів дотепер прикрашає вишукане ліплення. Місцеві говорять, що особлива аура маєтку позитивно впливає на здоров’я школярів, а з-поміж вчителів невипадково чимало довгожителів. Тому план реставрації школи передбачає не лише збереження всіх особливостей будівлі, а й відновлення дечого, наприклад, димарів, які слугували додатковою вентиляцією, а також, забілених колись, картин на стінах коридорів. А ще: теперішні мешканці маєтку нізащо не відмовляться від загартованих часом та стертих ногами старих мармурОвих сходів.

історія селищ андрушівського р-ну історія поселень андрушівського р-ну житомирської обл історія сіл андрушівського р-ну житомирської обл історія Бровки Другі Андрушівського району історія Лісівка Андрушівського району

Історія села Великі Мошківці

Село Великі Мошківці вперше згадується в акті від 1593 року під назвою Озеранського селища в інвентарі маєтків, які належали панам Євстафію, Юрію, Петру і Олександру Тишкевичам-Логайським, і знаходилося в Житомирському повіті Київського воєводства. В акті також наводиться перелік селян і міщан цього селища, а також їх повинності. Зміна назви села пояснюється тим, що в цьому спустошеному селищі засноване нове посеення шляхтичем Мошковським, який назвав це поселення своїм іменем (по прізвищу) – Мошківці. Пізніше, в акті від 1736 року, з липня, це поселення згадується вже під назвою Мошкове. У середині XVIII ст. селом володів Феліціан Бержинський, від якого воно перейшло до Ігнатія та Анни Бержинських-Вилежинських. У XIX ст. воно належало Житомирському підкоморію Івану Моргульцю, аз 1841 року – його дочці Терезі Головінській; з 1846 -Тадеушу Рудницькому. У 1872 році село придбав Микола Терещенко.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці дерев’яна, побудована в 1744 році на кошти поміщика Бержинського, а в 1854 році відремонтована за кошти прихожан і поміщика Рудницького. Пізніше на її місці споруджено храм. Але при радянській владі у 1938 році він був зруйнований.
Народне училище відкрите в 1873 році великим землевласником, дійсним штатним радником Федором Артємем Терещенком.
У 1886 році відкрита церковно-парафіяльна школа.
Село В.Мошківці розташоване за 13 км на захід від районного центру та за 18 км від залізничної станції «Кодня».
У 1899 році в селі проживало 1503 жителі в 211 дворах, у 1941 – 1607 жителів у 388 дворах.
Уродженцями В.Мошківець є: педагог, заслужений діяч мистецтв України В.П.Горностай, доктор технічних наук Н.У.Койда, доктор медичних наук А.Н.Гайструк.

Юрій АНДРІЙЧУК

історія Мала П’ятигірка Андрушівського району історія Андрушівського р-ну історія Забара Андрушівського району історія сел андрушівського р-ну житомирської обл історія Волосів Андрушівського району

На рубежі мужності і слави

Вигравши битву за Дніпро, Червона Армія продовжувала бої за визволення Правобережної України. Фронт проходив на рубежі Овруч – Коростень – Чоповичі – Малин – Радомишль – Ставище – Брусилів – Попільня. За період оборонних боїв з 13 листопада по 24 грудня на території Житомирщини було підбито і спалено 2317 танків і знищено майже 60 тисяч гітлерівців. У ході 40-денних боїв ворог був зупинений. З цього рубежу почався наступ радянських військ по визволенню Західної України. Це був рубіж мужності, слави і доблесті воїнів Першого Українського фронту. 6 жовтня 1944 року біля села Осівці Брусилівського району на Рубежі Слави І-го Українського фронту був відкритий пам’ятник. В цій землі поховано 1269 воїнів- визволителів. 4 травня поточного року учні 10-х класів Андрушівської № 1 та Павелківської ЗОШ І-ІІІ ступенів відвідали це святе місце і поклали живі квіти на братську могилу. Тут відбувся мітинг, на якому виступили голови ветеранських організацій Брусилівського, Малинського та Радомишльського районів. Учні були вражені побаченим і почутим. Подорож, за допомогу в організації якої вони щиро вдячні голові районної організації ТСОУ Кулик О. А., назавжди залишиться в їх пам’яті.

Микола Алексійчук,
викладач курсу «Захист Вітчизни»

історія Бровки Перші Андрушівського району історія Нехворощ Андрушівського району історія Жерделі Андрушівського району історія Андрушівського р-ну історія населенних пунктів андрушівського р-ну житомирської обл

Із статусом “Знятий з обліку”

Краєзнавець із Городківки Ю. Д. Андрійчук продовжує досліджувати історію району, зокрема, зникнення багатьох географічних одиниць і їх назв. Він доклав багато зусиль, затратив багато часу, перегортаючи архівні томи, щоб здобуті дані увійшли до історико-географічного довідника Андрушівського району, який Юрій Дмитрович уже підготував до друку у співавторстві із Ілоною Регіною. Пропонуємо вам сторінки з рукопису майбутньої книги.

Березине. До 1923 року село було у складі Котельнянської волості Житомирського повіту. До 1994 року підпорядковувалось Іванківській сільській раді. Назва поселення пов’язана з місцем розташування – біля лісу, у якому переважали берези. Засноване на початку XX століття як хутір. У 1911 році в селі було 15 мешканців в одному дворі; у 1941 році (перед війною) – 93 у 22 дворах.

Бідів хутір. Хутір розташовувався біля села Крилівка. У 1926 році на хуторі було 70 мешканців у 13 дворах.

Борок. Село розташоване за 14 км на північ від районного центру та за 6 км від залізничної станції Степок. До 1923 року було у складі Котельнянської волості. Назва походить від соснового лісу, біля якого знаходиться село. Засноване в другій половині XIX століття як німецька колонія. Під час Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр. мешканці села допомагали коростишівським партизанам, багато з них були членами партизанського загону. Зокрема, лісник Карнаухов будував землянки для партизанів, заготовляв продукти. Зрадник видав Карнаухова і він загинув у катівні коростишівського гестапо. В 1911 році у селі було 96 мешканців у 39 дворах, в 1941 році (перед війною) – 189 у 42 дворах, у 2001 – 5 мешканців.

Бакане. Урочище сквирського повіту Ходорківської волості Розташовувалось біля села Корчмище. У 1926 році було 3 мешканці.

Вербівка. Хутір Житомирського повіту Коднянської волості, з 1960 року увійшов до складу села Глинівці.

Хутір Верзумського належав до Житомирського повіту Андрушівської волості, розташовувався біля села Нехворощ. У 1926 році було 5 мешканців.

Весела гірка. Хутір Андрушівського району Бердичівського округу, розташовувався біля села Нехворощ. У 1926 році було 28 мешканців у 6 дворах.

Гайок – лісова сторожка Вчорайшанського району Бердичівського округу. Розташовувалась поблизу села Бровки Перші. У 1926 році було 3 мешканці у 1 дворі.

Андрушівська гуральня. У списку населених пунктів Бердичівської округи станом на 15 червня 1926 року показана у складі Гардишівської сільської ради Андрушівського району. Станом на 1 жовтня 1941 року знята з обліку.

Братерська пасіка – хутір. У списку населених пунктів Бердичівської округи на 17 грудня 1926 року показаний у складі Халаїмгородецької сільської ради Вчорайшенського району. Станом на 1 жовтня 1941року знято з обліку.

Брівки-станція. У складі населених пунктів Бердичівської округи на 17 грудня 1926 року показана у складі Бровківської Першої сільської ради Вчорайшенського району. Станом на 1 вересня 1946 року як самостійний населений пункт на обліку не числиться.

Буболівка – хутір. Станом на 16 лютого 1960 року значиться як населений пункт Вербівської сільської ради Андрушівського району. Пізніше увійшов до складу с. Вербів.

Виробнича дільниця – хутір. Станом на 10 лютого 1952 року значиться у складі Андрушівської селищної ради як населений пункт, що злився із селищем Андрушівка. Фактично об’єднаний 29 червня 1960 року з хутором Загуйва Нехворощанської сільської ради в один населений пункт Загуйва.

Володимирівка – хутір. У складі населених пунктів Бердичівської округи на 17 грудня 1926 року показаний у складі Ляховецької сільської ради Андрушівського району. Станом на 1 жовтня 1941 року на обліку не значиться.

Гай – хутір (Зелений гай). Вперше фіксується в 1939 році. Станом на 1 жовтня 1941 року значиться як висілок Зелений гай Вербівської сільської ради Андрушівського району. В 1941 році там у 78 дворах проживало 338 мешканців. Станом на 10 лютого 1952 року – як хутір, що підлягає перетворенню в село. 29 червня об’єднаний із с. Вербів.

Гандзів хутір Бердичівського округу Андрушівського району. Розташовувався поблизу с. Зарубинці на березі річки Ґандзі і входив до складу Зарубинецької сільської ради. У 1926 році тут проживало 6 мешканців у 2 дворах. Зараз не існує – під час колективізації мешканці хутора переселилися у с. Зарубинці.

Гать – виселок Ходорківської волості Сквирського повіту. Знаходився поблизу села Яроповичі. У складі населених пунктів Бердичівської округи 17 грудня 1926 року показаний у складі Яроповицької сільської ради Андрушівського району. У 1926 році тут проживало 117 мешканців у 27 дворах. Станом на 10 лютого 1952 року значиться як виробничий центр цукрорадгоспу. 29 червня 1960 року об’єднаний з с. Яроповичі.

Гардишівка – село. До 1923 року входило до складу Андрушівської волості Житомирського повіту. У 1758 році в селі збудовано дерев’яну церкву. В 1899 р. в селі було 557 мешканців у 108 дворах; у 1926 році – 1203 мешканців у 298 дворах. В 1941 році було 1080 мешканців, які проживали у 284 дворах. У січні 1930 року створено колгосп ім. Куйбишева. До складу колгоспу увійшли 190 дворів – 567 жителів. Колгосп мав 1177 га сільськогосподарських угідь, в т.ч. 801 га орної землі та 113 га сінокосів. У 1958 році колгосп ім. Куйбишева був об’єднаний з колгоспом Андрушівки. Гардишівку включили в межі міста Андрушівка 6 січня 1975 року.

Гончариха – хутір. Станом на 1 жовтня 1946 року показаний у складі Зарубинецької сільської ради. В 1946 році знятий з обліку.

Града – хутір, розташований поблизу села Туровець – на межі степу і лісу (від того й назва). До 1923 року належав до Житомирського повіту. Був спалений фашистами під час окупації. У списку населених пунктів станом на 1 жовтня 1941 року показаний разом із залізничною станцією Града у складі Волосівської сільської ради. Знятий з обліку у 1960 році. Зараз є залізнична станція Града в Андрушівському районі. В 1926 році тут проживав 101 мешканець у 32 дворах.

Груздів хутір Бердичівської округи Андрушівського району. Розташовувався поблизу с. Вел. Мошківці. Станом на 17 грудня 1926 року показаний у складі Маломошковецької сільської ради. Там проживало 4 мешканці в одному дворі. Станом на 1.10.1941 р. на обліку не значиться.

Грушки – село. Станом на 1 жовтня 1941 року значиться як населений пункт Держгосп Лебединецької сільської ради. У списку на 10 лютого 1952 року записаий під назвою «хутір Грушки» – виробничий центр відділку цукрорадгоспу. Станом на 1.03.1961 р. на обліку не значиться.

Дубина – лісова сторожка. На 17 грудня 1926 року показана у складі Лебединецької сільської ради. Станом на 1 жовтня 1941 року на обліку не значиться.

Журавлі – лісова сторожка. На 17 грудня 1926 року показана у складі Війтовецької сільської ради. Станом на 1.10.1941 року на обліку не значиться.

Жарки – селище від Андрушівського цукрокомбінату. Існувало в 30- 60-х роках ХХ ст. У 1926 році було 10 мешканців у 39 дворах. Заруда – виселок Бердичівського округу Андрушівського району. Зараз у складі с. Любимівка. На 17 грудня 1926 року показаний у складі Вербівської сільської ради. Тоді у висілку проживало 140 мешканців у 29 дворах. Станом на 1.10. 1941 р. на обліку не значиться.

Загуст Рильського – лісова сторожка Сквирського повіту Бердичівської волості. Розташовувався за 3 км від Ярешок на південь. У 1926 р.тут проживало 4 мешканці в одному дворі.

Запольщина – хутір Житомирського повіту Андрушівської волості, розташовувався поблизу с. Гальчин. На 17 грудня 1926 року показаний у складі Гальчинської сільської ради. Проживало тоді 6 мешканців в одному дворі. Станом на 1 жовтня 1941 року на обліку не значиться.

Запольщина – хутір Житомирського повіту Андрушівської волості. Розташовувався поблизу с. Нехворощ. На 17.12.1926 року показаний у складі Нехворощанської сільської ради. Тоді проживало 47 мешканців у 8 дворах. Станом на 1 жовтня 1941 року на обліку не значиться.

Загуйва – хутір Житомирського повіту Андрушівської волості. Розташовувався за 3 км на схід від с. Гальчин. На 15 червня 1926 року показаний у складі Гальчинської сільської ради; проживало тут 11 мешканців у 4 дворах. Станом на 1 жовтня 1941 року на обліку не значиться.

Загуйва – село. Відоме з 1 жовтня 1941 року як хутір Надгуйва Нехворощанської сільської управи. 29 червня 1960 року об’єднане разом з хутором Виробнича дільниця в один населений пункт під назвою Загуйва. Станом на 1 березня 1961 року на обліку не значиться.

Зінькевича хутір Житомирського повіту Коднянської волості. Розташовувався поблизу с. Гальчин. У 1926 році тут було 12 мешканців у 3 дворах.

Каленського хутір. На 17 грудня 1926 року показаний у складі Нехворощанської сільської ради. Станом на 1 жовтня 1941 року на обліку не значиться.

Ковальчуків хутір. На 17 грудня 1926 року показаний у складі Війтовецької сільської ради. Станом 1 жовтня 1941 року на обліку не значиться.

Крилівська лісова сторожка. На 17 грудня 1926 року показана у складі Крилівської сільської ради. Станом на 1 жовтня 1941 року на обліку не значиться.

Кущі – лісова сторожка. На 1 жовтня 1941 року показана у складі Війтовецької сільської ради. Станом на 1 вересня 1946 року на обліку не значиться.
Лінійка – хутір. На 10 лютого 1952 р. значиться у складі Вербівської сільської ради як Зелений хутір. В 1960 році об’єднаний із с. Вербів

Ліс – хутір. В 1926 р. значиться в складі Малоп’ятигірської сільської ради. В 1941 р. знятий з обліку.

Малоп’ятигірське – призавгосп. В 1926 р. значиться в складі Малоп’ятигірської сільської ради. В 1941 р. знятий з обліку.

Млинок – хутір. З 1920 р. значиться у складі Великомошківецької сільської ради. У 1927 р. – Великомошковецька економія; з 07. 06.1946 р. – радгосп, держгосп, а з 10.02.1952 р. значиться як виробничий центр відділку Червоненського цукрозаводу. 29.06.1960 р. хутір об’єднано з селом Великі Мошківці.

Наумівці – хутір. В списках населених пунктів станом на 17.12.1926 р. значиться в складі Великомошківецької сільської ради; з жовтня 1941 р. знятий з обліку.

«Нове життя» – сільськогосподарський колектив. В списках від 17.12.1926 р. значиться як населений пункт Крилівської сільської ради. Зараз не існує.

Отруб – хутір. У списках від 17.12.1926 р. – у складі Халаїмгородецької сільської ради, знятий з обліку 01.10.1941 р.

Павлівка – хутір. У списках населених пунктів від 17.12.1926 р. числиться у складі Маломошківецької сільської ради; з 01.10.1941 р. з обліку знятий.

Панін хутір. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. числиться у складі Волицької сільської ради; з 01.10.1941 р. знятий з обліку.

Пасічисько – виселок. У списках населених пунктів від 17.12.1926 р. числиться в складі Вербівської сільської ради; з 01.10.1926 р. знятий з обліку.

Попів хутір. В списках населених пунктів від 01.07.1927 р. числився в складі Війтовецької сільської ради. Зараз не існує.

Попів хутір. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. числиться у складі Нехворощанської сільської ради. Знятий з обліку 01.10.1941 р.

Привзавгосп – у списках населених пунктів від 17.12.1926 р. числиться у складі Яроповицької сільської ради. Знятий з обліку з 01.10.1941 р.

Радгосп (Держгосп) – хутір. В списках населених пунктів від 01.10.1941 р. – в складі Гардишівської сільської ради; від 10.02.1952 р. – виробничий центр відділку Червінського цукрорадгоспу. Знятий з обліку 01.03.1961 р.

Рибаківка – хутір. В списках населених пунктів від 10.02.1952 р. показаний у складі Вербівської сільської ради під назвою «Зелений хутір». 29.06.1960 р. об’єднаний з селом Вербів.

Роздоли – хутір. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. числиться у складі Яроповицької сільської ради. 1.10.1941 р. знятий з обліку.

Сіножаті – хутір. У списках населених пунктів від 17.12.1926 р. – у складі Нехворощанської сільської ради. Знятий з обліку 01.10.1941 р.

Сливинщина – лісова сторожка. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. значиться у складі Лебединецької сільської ради. Знята з обліку 01.10.1941 р.

Сокола – хутір. В списках населених пунктів від 17.12.1926 року числиться у складі Великомошківецької сільської ради. Знятий з обліку 01.10.1941 р.

Ставище – хутір. Відомий з 1941 року як виселок Волосівської сільської ради, а з 10.02.1952 р. значиться в списках як хутір, що підлягає перетворенню в село.

Степок – залізнична станція. Існувала з 1934 р. як окремий населений пункт. В списках населених пунктів від 01.10.1941 р. числиться у складі Степківської сільської ради; 01.03.1961 р. об’єднана з селом Степок.

Тетеруків хутір. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. числиться у складі Ляховецької сільської ради. Знятий з обліку 01.10.1941 р.

Тік – хутір. До 1946 року – виселок Польовий Тік. В списках населених пунктів від 1.07.1927 року числиться як населений пункт Червінської сільської ради. З 20.10.1938 р. показаний у складі Червінської селищної ради. З 10.02.1952 р. – виробничий центр Червінського цукрозаводу. Знятий з обліку 01.03.1961 р.

Тонкоголосого хутір. В списках від 01.07.1927 р. показаний в складі Міньківецької сільської ради. Зараз не існує. Троянки – хутір. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показаний в складі Зарубинецької сільської ради. Під час колективізації в 1933 р. люди переселились в Зарубинці.

Троянки – хутір. В списках населених пунктів від 1926 р. показаний в складі Яроповицької сільської ради. Знятий з обліку 01.10.1941 р. Ульянівка – хутір. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показаний в складі Ляховецької сільської ради. Знятий з обліку 01.09.1946 р.

Урочище Гала – лісова сторожка. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показана у складі Яроповицької сільської ради. Знята з обліку 01.10.1941 р.

Урочище Поруби – лісова сторожка. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показана у складі Городищенської сільської ради. Знята з обліку 01.10.1941 р.

Фещука хутір. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показаний у складі Великомошківецької сільської ради. Знятий з обліку 01. 10. 1941 р.

Харліївщина – лісова сторожка. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показана у складі Городищенської сільської ради. Знята з обліку 01.10.1941 р.

Церковний Ліс – хутір. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показаний у складі Лебединецької сільської ради. Знятий з обліку 01.10.1941 р.

Чабак – хутір. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показаний у складі Нехворощанської сільської ради. Знятий з обліку 01.10.1941 р.

Червінська гуральня – виселок. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показаний у складі Червінської сільської ради. Знятий з обліку 01.10.1941 р.

Червінська економія – виселок. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показаний у складі Червінської сільської ради. В списках від 01.10.1941 р. показана як хутір Держгосп. Знята з обліку 01.09.1946 р.

Червоне городище – виселок. В списках населених пунктів від 1929 р. показаний в складі Івницької сільської ради. Знятий з обліку 01.10.1941 р.

Чигарі – хутір. В списках населених пунктів від 1929 р. значиться як населений пункт Старосільської сільської ради. Знятий з обліку 01.10.1941 р.

Чорний Великий Ліс – лісова сторожка. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показана в складі Халаїмгородецької сільської ради. В списках від 01.10.1941 р. значиться під назвою «Лісництво». Знята з обліку 01.09.1946 р.

Чорні Лози – лісова сторожка. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показана в складі Червінської сільської ради. Знята з обліку 01.10.1941 р.

Чубарівка – село. Виникло після 1947 р. як селище виробничої бригади колгоспу «Ленінський шлях». Взяте на облік і включене до складу Волосівської сільської ради 16.09.1960 р.

Шевченків хутір. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показаний у складі Червінської сільської ради. Знятий з обліку 01.10.1941 р.

ІІІ Інтернаціонал – комуна. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показана в складі Великомошківецької сільської ради. Знята з обліку 01.10.1941 р.

№ 15 (9590) 13 квітня 2012 року
№ 16 (9591) 20 квітня 2012 року
№ 17 (9592) 27 квітня 2012 року
«Новини Андрушівщини»

історія Корчмище Андрушівського району історія Бровки Другі Андрушівського району історія поселень андрушівського р-ну історія Мостове Андрушівського району історія Павелки Андрушівського району

Коротка історія школи в с.Мостове

Село Мостове знаходиться за 20 км від м. Андрушівка. До 1946 року називалося Війтовці. Школа в селі почала діяти в 1912 році.
У Війтовцях до 1917 року діти вчилися в церковно-приходській школі, заснованій в кінці дев’ятнадцятого ст. Відомо, що протягом 1909-1914 рр. в ній учителював Степан Кучер – батько відомого українського письменника Василя Кучера, який народився в Війтовцях. З 1917 по 1922 рік школа в селі не працювала, а навчали грамоти всіх бажаючих у себе вдома вчителі Саченко Іван Семенович та Наконечна Домініка Степанівна. В 1922 році відкрили у Війтовцях семирічну трудову школу. Її першим директором став Древецький Остап Андрійович. Вчителями були Саченко І. С., Наконечна Д. С., Сидорчук П. Д. та інші. Проводили уроки в будинку священика та приміщенні колишньої церковно-приходської школи. Перед війною в неповній семирічній школі навчалося близько 500 дітей. В перші місяці німецької окупації школа ще працювала, було введено закон божий, інші зміни на вимогу нової влади. Незабаром навчання припинилося. Добрим словом сельчани згадують Домініку Степанівну. Це була високоосвічена, надзвичайно обдарована жінка. Після війни вона викладала математику та німецьку мову.
З перших днів визволення села (26-27 грудня 1943 р.) було відновлено навчання в школі. Директором в той час була Сікорська Марія Григорівна. Дітей було багато, вчилися у дві зміни. Пізніше директорами Мостівської школи працювали: Стахівський Леонід Мартинович, Хвостов Андрій Михайлович, Гичко Олена Михайлівна, Яценко Галина Василівна, Миколаєнко Петро Павлович, Олексюк Тамара Дмитрівна, Ільченко Ганна Іванівна, Мушинський Василь Олексійович, Довбня Софія Василівна, Герасимчук Валентина Казимирівна. З 2008 року навчальний заклад очолює Лівандовський Борис Петрович. З вдячністю згадують жителі села вчителів різних років: Андрієнка Юхима Пилиповича, Лісовського Едуарда Дмитровича, Ірину Григорівну, Йосипа Андрійовича Стеценків, Свішевську Клавдію Ананіївну, Хвостову Зінаїду Кузьмівну, Ярмолюк Марію Яківну, Білоніг Таїсію Михайлівну, Скаржинець Павліну Хомівну, Короля Степана Степановича та багато інших. Є серед випускників школи відомі люди: Білоніг Тамара – кібернетик; Білоніг Леонід – генерал-майор, Стеценко Євген – майор, ветеран Великої Вітчизняної війни,); Голоденко Катерина, Присяжнюк Ганна – солісти хору імені Григорія Верьовки та ін. В 1986 році школу розмістили у пристосованому двоповерховому приміщенні. В останню суботу травня громада села святкуватиме 90-річчя нашої школи. Запрошуємо на зустріч із юністю випускників, які закінчили школу в різний час – 30, 35, 40, 45, 50 і більше років тому.

На фото: в цьому приміщенні школа знаходилась до 1986 року

Валентина Рокитенець,
Мостівський сільський голова
Новини Андрушівщини № 14 (9589) 6 квітня 2012 року

історія Великі Мошківці Андрушівського району історія Іванків Андрушівського району історія Камені Андрушівського району історія Гальчин Андрушівського району історія поселень андрушівського р-ну

Історія рідного краю

Багатовікове підпорядкування українських земель часто ворогуючим між собою імперіям наклало негативний відбиток на усвідомлення українцями своєї духовної історії. На сторінках районної газети хочу розповісти про Великомошківецьку церкву Успіння Пресвятої Богородиці, яка існувала з середини ХVІІІ до 30-тих років ХХ ст. У відомій праці М. І. Теодоровича “Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии” серед церков Коднянської волості згадується і Великомошківецька церква – дерев’яний храм, побудований у 1744 р. за кошти власника села Феліціана Бержинського.
У 1854 році за кошти прихожан і поміщика Тадеуша Рудницького церкву відремонтували, підняли на кам’яний фундамент. У 1872 році службу в храмі вів священик Олександр Рябчинський, а псаломщиком із 1880 року був Никанор Миляшкевич. Архівні матеріали від 1886 р. повідомляють, що при церкві була відкрита церковно-парафіяльна школа, вчителем у якій працював Всеволод Адріанович Левицький, випускник Волинської духовної семінарії. У 1890 році священнослужитель Олександр Рябчинський звернувся до громади села Великі Мошківці з пропозицією про побудову нової церкви, оскільки старе приміщення стало непридатним для проведення відправ. Було вирішено виготовити план будівництва нової церкви, подібної до Солотвинської і в 1891 році розпочати роботи. У 1907 році у церковно-парафіяльній школі Великих Мошківець вчителем працював Олексій Олександрович Куліковський, законовчителем – Михайло Теодорович. Варто відзначити, що Терещенко Федір Артемович у 1873 році заснував народне училище при Великомошківецькій церкві та допомагав фінансувати його. Подальша доля Великомошківецької церкви була приречена на складні випробування та остаточне знищення у 1938 році. Ось така історія. На даний час в нашому селі немає церкви. Але ми не втрачаємо надії, що знайдуться люди, які нададуть фінансову допомогу для придбання приміщення та його реконструкції під церкву.

Інна ШЕВЧУК,
с. Великі Мошківці

походження назви андрушівка історія Котівка Андрушівського району історія сіл андрушівського р-ну історія населенних пунктів андрушівського р-ну житомирської обл історія Зарубинці Андрушівського району

Останні краєзнавчі розвідки Георгія Мокрицького принесли резонансні результати

Наприклад, майстерно виконана копія скульптурної композиції відомого французького майстра 16 століття, або надзвичайної краси іконостас із каррарського мармуру, видобутого в Італії. Дивно, але ці рідкісні речі можна побачити не в столичному музеї, а у селі Червоному Андрушівського району.

Рештки культурної спадщини клану Терещенків – цукровиробників та за сумісництвом меценатів – можуть зробити сільську глибинку Житомирщини надзвичайно привабливою в плані розвитку зеленого туризму. Сьогодні важливо зберегти пам’ять про яскраві сторінки минулого. Про це подбав відомий житомирський краєзнавець Георгій Мокрицький, видавши перший том туристичної енциклопедії “Цікава Житомирщина”. Пошукові експедиції по області зафіксували і виявили тисячі пам’яток історії, культури й архітектури. Маловідомі або зовсім забуті факти доповнили масиви інформації у новому виданні. І зараз Георгій Мокрицький, як голова обласної організації товариства охорони пам’ятників історії і культури, працює над тим, аби надати офіційного статусу найбільш важливим знахідкам:

“В селі Червоному, окрім всім відомого палацу Терещенка є, виявляється, скульптурна композиція “Три грації”, мармуровий оригінал якої взагалі був створений видатним французьким скульптором Жерменом Пілоном, і знаходиться у Луврі. А по цій моделі на замовлення Федора Федоровича Терещенка була виготовлена у чавуні збільшена композиція для фонтану. І якимось дивом вона збереглась. Це – видатна пам’ятка монументального мистецтва. Зараз ми готуємо документи на внесення цього об’єкту до реєстру пам’яток місцевого значення. Але, я впевнений, що надалі вдасться підвищити цей статус до пам’ятки національного значення”

Повертаючись до книги нагадаємо, що презентація першого видання багатотомника “Цікава Житомирщина” відбудеться під час творчого вечора Георгія Мокрицького, що пройде з нагоди 60-річчя автора в концертній залі обласного телецентру 31 січня. Початок о 15 годині.

історія Забара Андрушівського району історія Зарубинці Андрушівського району історія назви міста андрушівки історія населених пунктів андрушівського р-ну житомирської обл історія Бровки Перші Андрушівського району