Андрушівка Інфо

Інформаційний сайт про м.Андрушівка (Житомирська область)

Search Results for: “Історія Бровки Другі Андрушівського району

З історії газети Андрушівського району

Історія нашої газети надзвичайно цікава. На жаль, не збереглися її перші примірники. А називалася вона – «Соціалістичний комбінат». В редакції є копія районної газети за 22 червня 1937 року, але це вже був «Соціалістичний шлях». Виходила газета на двох сторінках тиражем 3100 примірників. Редактором був Д. Дінерштейн.
Після звільнення району від німецько-фашистських загарбників вже у березні 1944 року знову почала виходити районна газета. Спочатку її редактором був С. Матвійчук, пізніше – В. Д. Полянський. Тираж – 400 примірників, але вже в серпні він зріс до 1500 примірників. В газеті за 19 квітня 1944 року Ганна Тимофіївна Момотенко, колишній наш активний дописувач, друкує замітку «Працюють по-фронтовому». Постійно публікуються повідомлення «Від Радянського Інформбюро». Читаємо інформації про змагання між колгоспами про виконання плану хлібозаготівлі, а було в районі 47 колективних господарств. З листопада 1944 по серпень 1948 року районку очолює редактор Степан Архипович Волуйко. Газета була зі своїми читачами і в тривожні, і в радісні часи. На її сторінках яскраво відображалися практично всі події, якими вимережений літопис району. Всі ми з Вами: і працівники, і дописувачі, й читачі районної газети – виросли разом з нею, дізнаючись з її сторінок про найважливіші події в житті рідного краю, про невтомних і працьовитих, талановитих земляків. Із 1949 по 1954 рік редактором районної газети був І. О. Фещенко. На той час її тираж складав 2500 примірників. У січні 1955 року редактором призначили Миколу Івановича Рудича, який очолював видання до 1959 року. У 1958 році тираж газети зріс до 3000 примірників. Виходила вона тричі на тиждень на чотирьох сторінках. В редакції працювало 8 творчих працівників, крім бухгалтера та кур’єр-прибиральниці. 17 березня 1959 року за рекомендацією відділу пропаганди та агітації райкому КПУ на роботу в редакцію призначено Іващенка Миколу Марковича, який через рік вже працював зав. сільгоспвідділом редакції. 1961 рік – газета виходить у вівторок, четвер та суботу накладом 4235 примірників. На сторінках видання читаємо статтю Лоханського Йосипа Володимировича «Про комсомольців 30-х років», Іващенко Микола Маркович пише матеріали під рубриками «Командировка за проханням читачів», «Село зустрічає гостей», «Партійне життя», а також нариси. В лютому 1962 року Іващенко М. М. – заступник редактора. В районній газеті вже працює Андьонова (Мар’янчик) Таміла Григорівна. Ці високоповажні й авторитетні журналісти стали пізніше редакторами нашої районки. У зв’язку з ліквідацією району 25 червня 1962 року газету також було ліквідовано та звільнено з роботи всіх працівників редакції. І лише у 1965 році, 20 березня, коли знову було створено Андрушівський район як адміністративну одиницю, відновлює свою роботу районна газета, її редактором призначають Дмитришина Анатолія Захаровича. З цього ж дня наказом по редакції на роботу приймають Вальчук Євгенію Дмитрівну, Андьонову Тамілу Григорівну, Юзву Олександра Дмитровича, Синицю Людмилу Степанівну, Юзву Антоніну Антонівну. Пізніше – Кубицького Івана Івановича, Редчиця Валентина Пилиповича, Козерод Емілію Терентіївну, Кузьмича Володимира Івановича, Писанського Валентина Степановиича та заступником редактора – Рудича Миколу Івановича. Газета стала називатися «Шлях до комунізму». 1 квітня 1966 року на роботу в редакцію районки прийшла Наконечна (Лук’янчук) Лідія Омелянівна. Більш як за 40 років журналістської творчості ця добра, мудра, виважена й поміркована жінка стала улюбленим автором багатьох читачів нашої районної газети. Згідно рішення бюро Житомирського обкому Комуністичної партії України від 26.05.1969 р. Дмитришина Анатолія Захаровича переведено на роботу в Житомирський обком Комуністичної партії України, а редактором районної газети «Шлях до комунізму» затверджено Андьонову Тамілу Григорівну. До речі, за 80 років редакцію нашої районної газети очолювали лише дві жінки – Таміла Григорівна Андьонова та Марія Генріхівна Олексюк. З 1 вересня 1967 року нелегкий журналістський шлях в редакції нашої районної газети розпочинав Шинкарук Борис Федорович. На той час редакція живе повнокровним життям. Між відділами організовують соціалістичні змагання за краще виконання тижневих редакційних планів, за високу якість і злободенність видрукуваних матеріалів, переможцям видаються премії. 18 червня 1973 року Тамілу Григорівну Андьонову обрали секретарем Андрушівського райкому партії, з 4 липня редактором став досвідчений і мудрий чоловік, талановитий журналіст Іващенко Микола Маркович. Слід віддати належне всім працівникам редакції, більшість з яких присутні на нашому святі, за їх високе почуття відповідальності, активну і принципову громадянську позицію. З 6 вересня 1976 року на посаду редактора районної газети призначено Мотузюка Миколу Климовича. Редактором він був 23 роки. Саме він у 1980 році після першого надісланого в редакцію фейлетону запросив на роботу в газету Валентину Остапівну Василюк. Йому довелося не лише приймати нагороди за самовіддану працю, а й виконувати складну роботу з реорганізації районки. У 1991 році, враховуючи нову суспільно-політичну та соціально-економічну обстановку, що склалася в країні, у зв’язку з перебудовою, формуванням багатопартійності, подальшим розвитком демократизації та гласності назва газети втратила свою актуальність. І вже з січня 1991 року видання було перейменовано на «Новини Андрушівщини». 26 лютого 1999 року на посаду головного редактора призначили Махінчука Віктора Миколайовича, який у жовтні цього ж року прийняв на роботу Ольгу Анатоліївну Мельник. Разом з колективом йому довелося не лише вчитися самостійно заробляти на друк видання і зарплату, утримання приміщення, а й скорочуючи штат працівників, виготовляти газету на власному комп’ютерному обладнанні. Першим самотужки освоїв нову техніку – навчився набирати і верстати газету, кореспондент, а згодом зав. відділом редакції Віктор Миколайович Антонюк. З вересня 2005 року головним редактором районної газети «Новини Андрушівщини» призначено Олексюк Марію Генріхівну. Сьогодні колектив редакції живе повнокровним життям – газета виходить щоп’ятниці на восьми сторінках. Підготовлені працівниками матеріали та фото, а також дописи наших позаштатних авторів верстаються та вичитуються в комп’ютерному центрі редакції. Всі творчі працівники забезпечені комп’ютерною технікою та фотокамерами.

історія населенних пунктів андрушівського р-ну історія Міньківці Андрушівського району історія Червоне Андрушівського району історія Бровки Другі Андрушівського району історія хутір Чубарівка Андрушівського району

Advertisements

Історія Андрушівського району

На території Андрушівщини люди з’явилися понад 100 тисяч років тому. Особливо поширеними на території краю були стоянки епохи бронзи і заліза. Тут проживали в цей період племена скіфів – орачів. До цього часу збереглися скіфські кургани біля сіл Волосів, Стара Котельня.
Історія Андрушівщини ІХ – ХІV століть тісно пов’язана з історією Київської землі. Оборонні споруди від кочівників під назвою Змійкові вали проходили і через наш край. Частково вони збереглися в районі сіл Стара Котельня, Яроповичі, Лісівка. У „Літописі Руському” серед фортець південного порубіжжя згадуються Котельниця (нині Стара Котельня), Ярополч (с.Яроповичі) і Мунарів (с.Городище).
На території нашого краю проходили кровопролитні бої з половцями. У 1159 році спільними силами галичан і киян вони були розбиті між Мунаревом і Ярополчем.
Справжнім лихом для краю стала монголо-татарська навала. Було повністю знищено древнє містечко Хворощ (нині с.Нехворощ).
У 1569 році в результаті Люблінської унії Україна, а в її складі і територія Андрушівщини, попали під владу Польщі.
Наступ польської шляхти на права українців викликав опір народу. Жителі нашого краю були активними учасниками козацько-селянських повстань в загонах К. Косинського, С. Наливайка.
В І половині ХVІІІ ст. зароджується гайдамацький рух, активними учасниками якого були наші земляки. У 1734 році селяни разом із загоном гайдамаків зруйнували панський маєток у Котельні.
У 1793 році разом із землями Правобережної України територія Андрушівщини ввійшла до складу Російської імперії.
В кінці ХVІІІ століття починає зростати роль Андрушівки в житті краю. Вже на початку ХІХ ст. в селі з’явилися виробничі об’єкти промислового значення, а саме: винокурня, шкіряний завод, чотири водяні млини. Дальшого розвитку набувало кустарне виробництво, ремесло (гончарне, ткацьке, деревообробне).
У 1848 році в Андрушівці почала діяти соковарня, що започаткувала цукроваріння у краї.
У 1865 році було збудовано цукровий завод у Яроповичах і був власністю товариства цукровиків.
Справжній переворот у цукровій галузі краю пов’язаний із родиною Терещенків. У 1869 році Артемій Терещенко викупив маєтки у графів Бержинського (Андрушівка) та Грохальського (Червоне). У 1870 році у Червоному почав діяти цукровий завод, а у 1873 році на базі Андрушівської цукроварні було споруджено потужний і високомеханізований на той час завод, на якому у 1874 році працювало 1190 робітників. 1876 рік став роком запуску в дію Іванківського цукрозаводу.
У 1883 році в Андрушівці почав діяти спиртовий завод.
Розвиток цукрової промисловості призвів до змін в Андрушівці і селах району. Андрушівка зросла і за кошти Миколи Артемовича Терещенка була благоустроєна. Більшість вулиць вимостили бруківкою, парк біля маєтку засаджено новими породами дерев.
У 1871 році на кошти Терещенка в Андрушівці відкрили однокласне училище. Серед його випускників Вероніка Морозова – одна з перекладачів творів Джека Лондона на українську мову. Однокласне училище Терещенки відкрили і у Червоному.
Зазнавали змін й інші населені пункти. Зокрема, Котельня у 1866 році стала волосним центром Житомирського повіту. Немаловажне значення для економіки краю мало будівництво у 1870 році залізної дороги Київ – Одеса, яка пройшла через територію нашого району (станція Бровки Перші).
Одним з найбільших спиртових заводів на Волині був завод у Червоному, який належав Терещенкам. На підприємстві протягом року виробляли майже 30 тисяч відер спирту.
Напередодні Першої світової війни Ф.Ф. Терещенком при Червоненському цукровому заводі були організовані авіамайстерні. Випробування літаків, що будувались в Червоному, здійснювали знаменитий льотчик П.М. Нестеров та одна з перших жінок-льотчиць Л.О. Галанчикова. Промисловість краю була представлена також млинарством, різними ремеслами та кустарними виробництвами.
В цілому Андрушівщина на початку ХХ століття залишилась аграрним краєм. Основна маса землі належала поміщикам – фабрикантам Терещенкам та заможним селянам. Лише в Андрушівському маєтку М.Терещенку належало 25176 десятин. Більшість селян страждали від малоземелля і безземелля. Жителі навколишніх сіл Андрушівки трудилися на цукрових плантаціях Терещенка, отримуючи мізерну плату за важку працю. Тому початок ХХ століття для нашого краю характеризується масовими селянськими заворушеннями.
Бойові дії Першої світової війни (1914-1918 рр.) на території нашого краю не велися, але війна безпосередньо зачепила Волинську губернію, а у її складі й Андрушівщину. З початком війни на території Волині було оголошено військовий стан. Війна призвела до занепаду господарства краю. Для потреб російської армії було реквізовано від 50 до 60% селянської худоби. На плечі селян ліг тягар утримання розквартированих військових частин.
У жовтні 1917 року в результаті перевороту в Росії до влади прийшли більшовики. Радянська влада в Андрушівці була встановлена 4 січня 1918 року. Вся повнота влади опинилася в руках ревкомів. Андрушівський волосний ревком очолив уродженець села Нехворощ колишній балтійський матрос М.І.Попіль.
В роки громадянської війни в районі по кілька разів на рік мінялася влада і тільки в червні 1920 року було остаточно встановлено Радянську владу. Розпочалися соціалістичні перетворення. У серпні 1920 року було націоналізовано Андрушівський, а згодом Червоненський та Іванківський цукрові заводи.
Почалася їх модернізація, що значно підвищувало потужність заводів. Поряд із піднесенням промисловості краю починається процес соціалістичної реорганізації сільського господарства. Вже у 1922 році було організовано сільськогосподарське товариство в Андрушівці.
У 1929 році почалася суцільна колективізація селянських господарств краю. До середини 30-х років колгоспи були організовані в усіх селах району.
Завищені плани хлібозаготівлі у 1932 році грабували село, і воно стояло на грані голоду, ознаки якого вже проявилися у цьому ж році. Пік голоду припав на весну 1933 року. За свідченнями очевидців на Андрушівщині у 1932 – 1933 роках померло від голоду близько 2500 осіб.
30 листопада 1931 року почала виходити районна газета „Соціалістичний шлях” (нині „Новини Андрушівщини”).
У липні 1941 року територія нашого району була окупована німецько-фашистськими військами. Гітлерівці грабували підприємства, колгоспи, населення, вивозили молодь до Німеччини, розстрілювали мирних жителів. За період окупації загинуло 2211 мирних жителів.
Зростало невдоволення „новим порядком”. Населення району включається в боротьбу. На Андрушівському цукровому заводі виникла підпільна група, яку очолив В.П.Михеда. На території району у 1942 – 1943 рр. активно діяла диверсійна група Івана Богорада, що входила до складу партизанського загону ім. Чапаєва.
Крім радянського руху опору, на території краю мав місце націоналістичний антифашистський рух. В районі діяв загін УПА чисельністю 120 чоловік. З наближенням частин Червоної Армії загін УПА відійшов на захід. Вихідці з нашого району воювали в підрозділах УПА і в інших регіонах України. Серед них житель с. Яроповичі Василь Якименко (псевдонім „Листок”).
В кінці грудня 1943 року війська 1-го Українського фронту звільнили район від фашистів.
В період з 9 січня по 29 лютого 1944 року в Андрушівці перебував командний пункт 1-го Українського фронту, очолюваного М.Ф. Ватутіним. У штаб фронту приїздив Г.К.Жуков.
Значних втрат у боях з ворогом зазнали воїни-визволителі. Лише за визволення Андрушівки загинуло 71 чоловік. Всього у 54 братських і 17 одиноких могилах поховано 1857 радянських бійців і командирів, 35 партизан. У боях за Андрушівщину загинув заступник командира 44-ї танкової бригади по політичній роботі підполковник Санасар Воб’ян. Його ім’ям названа одна із головних вулиць міста.
Наслідки панування окупантів були жахливими: напівзруйновані заводи, пограбовані колгоспи, машино-тракторні станції. В районі було повністю знищено 155 житлових будинків, клубів, будівель громадського призначення.
Населення краю приступило до відбудови господарського комплексу. До 5 лютого 1944 року було підготовлено до посіву понад 12 тисяч центнерів зерна. Відновили свою роботу заводи. 12 жовтня 1944 року Червоненський цукровий завод здав свою першу продукцію. Щодоби тут переробляли по 5 тисяч центнерів цукрових буряків. Успішно було проведено осінньо-польові роботи 1944 року та весняну сівбу 1945 року.
9 травня 1945 року стало святом для жителів краю. Це було свято зі сльозами на очах, адже з воєнних доріг не повернулося до рідних домівок понад 4 тисячі жителів Андрушівщини. Наші земляки воювали на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни і вкрили себе невмирущою славою, про що свідчать високі урядові нагороди. Звання Героя Радянського Союзу удостоєні С.В.Савчук, В.М.Мельник, П.С.Федорчук, Л.М.Маргулян, Й.Д.Козлов. Повними кавалерами ордена Слави стали О.В.Броніцький, П.І.Красовський, М.І. Струтовський. Двоє жителів району О.О.Семенюк та Г.Ф.Климчук були учасниками Параду Перемоги в Москві.
Поряд з відбудовою господарського комплексу почали відновлювати свою роботи школи, дитячі садки, клуби. У 1950 році у школах навчалося 13032 учні. У 1965 році в районі функціонувало 53 дитячі садки, в яких виховувалось 2300 дошкільнят.
В кінці 60-х років збільшується обсяг капіталовкладень на будівництво нових, реконструкцію діючих промислових підприємств, будівництв житла, об’єктів соціально-культурного і побутового призначення. В Андрушівці йде спорудження одного з найбільших в республіці спиртового заводу.
Зростає потреба в будівельних матеріалах. Андрушівські цегельні заводи №1 та №2 тільки за 7 місяців 1970 року випустили 2 млн. штук цегли. На околиці Андрушівки розпочато будівництво нового цегельного заводу з потужністю 10 млн. штук цеглин в рік.
Розвивається сільськогосподарське виробництво. По підсумках роботи у 1972 році район посів перше місце в республіці. Збудовано комбікормовий завод, який виробляв за зміну по 50 тонн продукції. Активно ведеться будівництво тваринницьких комплексів на селі. Розбудовується районний центр.
3 березня 1975 року Указом Президії Верховної ради УРСР селище Андрушівка віднесено до категорії міст районного значення.

історія Андрушівщини історія Жерделі Андрушівського району історія Волиця Андрушівського району історія Бровки Перші Андрушівського району історія Бровки Другі Андрушівського району

Історія села Нехворощ

Інша легенда про походження назви села доводить, що назва «Нехворощ» походить від назви рослини нехворощ, зарослі якої були в тих місцях. На кінець XVIII століття Нехвороща фігурує як королівське містечко, якому належали привілеї, які мали сприяти подальшому зростанню і розвитку селища. Ці привілеї були встановлені 17 лютого 1792 року зазначалось, що містечко має герб. Це був кольоровий малюнок круглої форми: у синьому полі осідланий коричневий кінь і коричневе дерево, по небу пливуть білі хмарки, внизу зелена трава. Але містечко не набуло відповідного адміністративного статусу і занепало. В архівних документах, датованих XIX ст. вже зустрічається не містечко, а село Нехворощ. В Нехворощі в 1887 році на кошти прихожан була збудована церква в честь ікони Казанської Божої Матері. З встановленням радянської влади було припинено богослужіння в церкві , а приміщення рішенням сільської сади було передано під клуб. Зараз в церкві відновлено богослужіння. Радянська влада в селі була встановлена в січні 1918 року. Під час громадянської війни в навколишніх лісах діяв партизанський загін. Деякий час перебував штаб Першої кінної армії під командуванням Будьонного. Час голодомору для нехворощанці був таким же важким, як і у більшості сіл України. Колективізація в селі, як і у інших регіонах України, супроводжувалася свавіллям та жорстокістю владних структур. Пік репресій припадає на 1937 -1938 роки. «Ворогів» народу знаходили найчастіше серед одноосібників та тих, що не бажали усуспільнювати особисте майно. Серед них був Белявський Іван Павлович, який народився у 1913 році в м-ку Нехворощ, Андрушівської волості., Житомирського повіту, Волинської губернії. Він був за національністю поляк, робітник торфорозробок. Проживав у Нехворощі. Заарештований 4 серпня1938 року. Обвинувачувався у причетності до ПОВ ( Польська організація військових). За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл.. від 7 жовтня 1938 р. розстріляний 10 жовтня 1938 року.Реабілітований у 1957 році. Буняк Хрисанф Макарович, 1911р.н.циган, неписьменний, без певного місця праці та проживання. Заарештований у м-ку Нехворощ 8 квітня 1938 року. Обвинувачувався за ст.. 54-1а КК УРСР. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл.. від 3 жовтня 1938 року розстріляний 4 жовтня 1938 року. Реабілітований у 1989 році. Веселовський Іван Миколайович1897 року народження, який народився в м-ку Нехворощ Андрушівської вол, Житомирського пов., Волинської губ. Поляк, письменний, лимар лісодільниці смт. Андрушівка, Андрушівського р-ну, Житомирської обл.. Заарештований 23 квітня1938 року. Обвинувачувався у причетності до ПОВ. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обвід 25 вересня 1938 року розстріляний 4 жовтня 1938 року. Реабілітований у 1957 році. Під час колективізації було утворено колгосп « За врожай» і пізніше він став основою для трьох колгоспів: ім. Щорса, 20-річчя Жовтня, 2-га п’ятирічка. Славні героїчні подвиги нехворощанці повторили і в роки Великої Вітчизняної війни. З 10 липня 1941 року 335 жителів села боролись з німецько-фашистськими окупантами на фронтах війни. З них 175 воїнів нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Серед учасників війни відоме ім’я Героя Радянського Союзу – підполковника авіації Козлова Йосипа Дмитровича, який народився в с. Нехворощ 12 лютого 1904 року. В роки війни відважний пілот здійснив 257 бойових вильотів на бомбардування і штурм ворожих позицій. Указом Президії Верховної Ради від 13 березня 1944 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він також нагороджений багатьма орденами і медалями, серед них орден Леніна, Бойового Червоного Прапора, Олександра Невського, два ордени Червоної зірки та іменні нагороди.(« Герои Советского Союза. М. 1987 г., том 1.) З 10 липня 1941 року 335 жителів села боролися з німецько – фашистськими окупантами на фронтах війни. На території села та в навколишніх лісів діяла партизанська група І.Д. Богорада Під час окупації було розстріляно німцями 13 мирних жителів. Визволяли село бійці 1-го Українського фронту під командуванням генерала М. Ф. Ватутіна. 147 чоловік полягли смертю хоробрих за батьківщину. В 1945 році та в 1965 році на братських могилах загиблих воїнів – визволителів Нехворощі споруджено пам’ятники. Не заростає травою стежка до цих могил. На них завжди полум’яніють свічками пам’яті квіти. На полі біля Нехворощі довгий час був польовий військовий аеродром. Після вигнання загарбників в грудні 1943 року на цьому аеродромі деякий час базувалась авіачастина (винищувально – штурмовий авіаційний корпус) Командиром цього корпусу був Герой Радянського Союзу, відомий на весь світ військовий льотчик, генерал Каманін. Він один з семи перших героїв Радянського Союзу, який брав участь у спасанні челюскінців. З 1884 року в селі працює церковно-приходська школа. Зараз це Нехворощанська школа I –III ступенів. В ній навчається 171 учень, їх навчають 17 учителів. У 2004 році відкрито нове приміщення школи. Сільськогосподарські угіддя колгоспу передані в користування СТОВ «Дари ланів». В приміщенні сільського клубу є музейна кімната історії села, яка створена під керівництвом П.Палій, а при школі, в кабінеті історії, є куточок історії рідного краю, створений вчителем історії Козак Л.І. Серед видатних людей, уродженців села Нехворощ, є Гладкий Микола Дмитрович ( 1890 -1942 ) український поет, перекладач, вчений – мовознавець.На думку доктора філологічних наук, професора М. В. Никончука, який вивчав наукові праці братів Гладких, зокрема описи «Нехворощанського діалекту», батьківщиною М. Гладкого є село Нехворощ. Підрісши, навчався в Харкові, в 1910 році переїхав до Житомира. Є всі підстави вважати, що навідуючи родичів своєї дружини, Вероніки Морозівни, М. Гладкий не раз бував у селі. Друкувався в журналах « Світло», «Маяк», календарі «Розвага» та ін. Автор поетичної збірки « На війні та в неволі» ( видана в 1917 році під час перебування в австрійському полоні в Зальцведелі), «Практичного курсу української мови» ( перше видання здійснено у Житомирі в 1918 році ) ряду словників і посібників з правопису, книжок «Наша газетна мова» (1928) « Мова українського письменництва» (1930). В 1937 році був репресований, помер в 1942 році в місті Красноярську.

історія Андрушівського району історія Забара Андрушівського району історія Бровки Другі Андрушівського району історія Степок Андрушівського району історія Яроповичі Андрушівського району

Історія містечка Червоне

Містечко Червоне було засноване у 1624 р. воєводою брест-литовським Яном Тишковичем. Завдяки хитросплетінню родинних зв’язків та шлюбів наприкінці 18 ст. Червоним володів Францішек Ксавері Грохольський, а після його смерті разом з іншими маєтками воно відійшло Адольфові Грохольському. Пізніше Червоне було записане на його другу дружину – Ванду Радзивілл, яка після смерті чоловіка продала володіння Миколі Терещенку, а сама виїхала за кордон. Червоне перебувало у власності родини українських цукрових магнатів до революції 1917 р.
Не відомо, чи була на цьому місті якась інша будівля, а існуючий нині палац було зведено на замовлення Адольфа Грохольського. Розкішна споруда виконана у стилі неоґотики, подібному до англійської ґотики. Дві “замкові” вежі (одна двоповерхова, друга – одноповерхова), розташовані по обидва боки палацу і служили павільйонами. Неподалік в неоґотичному ж стилі були споруджені господарчі будівлі та конюшня. Всередині палацу особливої уваги заслуговував вестибюль зі сходами, викладеними білим мармуром, а також – велика зала для балів з двома венеціанськими кришталевими люстрами. На жаль, від колишнього інтер’єру не збереглося майже нічого.
Микола Терещенко трохи був перебудував палац, а неподалік звів своє дитя та джерело прибутків – цукровий завод. Пізніше в ньому розташувалася авіамайстерня. Палац був оточений великим парком, який межував із садами. Їхня загальна площа складала 58 га. В парку росли старі липи, дуби, каштани. Були тут два озера й альтанка на острівці. Перед палацом плекали декоративні газони.
Пожежа 1928 р. значно пошкодила будівлю й хоча згодом зовнішній вигляд було відтворено, та інтер’єри втрачені назавжди. Через кілька років після здобуття Україною незалежності колишній палац було передано жіночому монастирю Свята Різдва Христового.

історія Зарубинці Андрушівського району походження міста андрушівка історія Бровки Другі Андрушівського району історія сел андрушівського р-ну житомирської обл історія Стара Котельня Андрушівського району

Історія хутора Гандзів Андрушівського району Житомирської області

Поблизу с. Зарубинці був хутір Гандзів. У 1928 р. в ньому було 6 жителів, 2 двори, зараз його немає. Жителі перейшли жити в с. Зарубинці, а хутір під час колективізації зруйнували.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для “Андрушівка Онлайн”
Андрушівка Онлайн

історія населених пунктів андрушівського р-ну житомирської обл історія сіл андрушівського р-ну житомирської обл історія Бровки Другі Андрушівського району походження назви андрушівка історія Андрушівка

Історія села Любимiвка Андрушівського району Житомирської області

Поселення знаходилось поблизу границь, але його захищали рукотворні Змієві вали. При надходженні звістки про напад ворогів, у цьому поселенні негайно збиралися на березі річки Унави, на підвищенні, де беруть початок річки Ірпінь і Здвиж, старійшини навколишніх поселень на раду. Вони вирішували, де прийняти бій з ворогом. Сюди ж підходили дружини, відбувалось вербування чоловічого населення у дружини, які йшли захищати свої поселення. Від слова «вербувати» і пішла назва цього поселення. До 1923 року село Вербів входило до складу Київської губернії, Білоцерківського повіту Сквирівської волості. Поселення засновувалось в ХІІ столітті і було спалене монголо-татарською ордою. Поступове відродження села почалося з ХV ст. В той час це був невеличкий хутір, який носив назву «Половецьке». Перші поселенці, – сім’я кріпака, яка втекла з кріпацтва – феодального гніту. Поступово хутір зростав. Великі ліси оточували хутір. Колись в селі були гуральня і цегельня. Спочатку землі цього поселення належали поміщику Еразму Михайловському, а з середини ХІХ ст. – шляхтичам – Казимиру Вікентійовичу Цивінському, землі було 3344 десятин, 277 душ селян; Казимиру і Владиславу Леонтійовичам Казимірським належало 572 десятини землі і 76 душ селян; Генріху Івановичу Турчевичу належало 208 десятин землі і 18 душ селян. Церква мала 37,5 десятини землі. Приходська церква, названа в ім’я Святителя Миколая, кам’яна, побудована в 1810 році на місці попередньої, дерев’яної.Пізніше землі села купив поміщик Щабанський (родом з Австрії). Йому також належали землі сіл Яроповичі, Степок, Корчмище та інші. Населення села брало участь у війні з Польщею 1648 -54 рр. і гайдамаками (1763 р.). Перед революцією в селі була церковно-приходська школа, було 6 шинків. З 1963 року Вербів став називатись Любимівка. Село розташоване за 18 км на схід від районного центру, за 22 км від залізничної станції Попільня і за 2 км від автомобільного шляху Житомир-Сквира. Перші відомості про село датовано ХVІІІ століттям. Уродженцями села є український радянський письменник В.С.Кучер (1911-1967) та Герой Соціалістичної праці М.Т.Северенчук. До складу села Любимівка зараз входить селище Зелений Гай (з 1960 р.).У 1941 році в Зеленому Гаю проживало 338 жителів в 75 дворах.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для “Андрушівка Онлайн”
Андрушівка Онлайн

історія Котівка Андрушівського району історія Бровки Другі Андрушівського району історія Ярешки Андрушівського району історія Малі Мошківці Андрушівського району історія сіл андрушівського р-ну житомирської обл

Історія села Іванків Андрушівського району Житомирської області

Але пішла чутка, що здалеку на руську землю котяться татарські вози з грізними воїнами, які вбивають людей, знищують їх оселі, сіють за собою лихо. Зненацька налетіли вороги на село. Курявою вкрилась «Широка долина». Хоч завойовників було небагато, але вони були жорстокі і зголоднілі. Як сарана вони накинулись на бідняцькі пожитки. В одній хатині в кінці села жило семеро братів. Були вони вродливі і мали щиру вдачу. Всі вони стали на захист свого села. Мов казкові богатирі хоробро билися вони з татарами, себе не жаліючи. Та так і полягли в нерівному бою за рідну землю. Найменший брат Іванко вибравсь на високий явір, щоб бути вище від своїх ворогів. Скільки не намагалися татари знищити його, та все падали, скошені стрілами Іванковими. Тоді вороги додумались зрізати дерево. Впав додолу явір з хоробрим юнаком. І вороги його розіп’яли. На місці спаленого поселення виросло нове. Люди назвали його Іванковим, щоб пам’ять про хороброго юнака жила вічно. Іванків – село Андрушівського району. до 1923 року воно входило до складу Котельнянської волості Житомирського повіту. Розташоване на березі річки Гуйви за 25 км на північний захід від районного центру та за 7 км від залізничної станції Града. Перші писемні відомості про нього відносяться до 1501 року. У ХУІІІ ст. належало поміщикам Фортунату Михайловському та Мар’яні Моржковській. З 1800 року перейшло до родини Обуховських. На початку 80-х років ХІХ ст. маєток було продано окремими частинами: Лідії Орловській (2184 десятини) та Миколі Терещенку (577 десятин). У 1891 р. Лідія Орловська передала свою частину маєтку дітям: інженеру-технологу Аркадію Орловському та Ганні Вірській. У 1893 році, внаслідок розподільного акту, маєток повністю перейшов до Аркадія Орловського, а в 1894 році був проданий ним дружині колезького асесора Марії Нератовій. З 1899 року належав дворянці Ганні Тарасевич (уродженій графині Стебнок-Фермор), дружині відомого лікаря, академіка Льва Тарасевича. В Іванкові діяв цукровий завод, побудований Терещенком, з щорічним виробництвом цукру 385 тисяч пудів. На заводі працювало 495 робітників. Завод знаходився на території будинку-інтернату для престарілих. До заводу було прокладено шосейну дорогу від траси, яка збереглася до наших днів. Діяли церкви: Троїцька – дерев’яна, збудована у 1843 році на кошти поміщика Обухівського; Різдва Богородиці – дерев’яна, збудована у 1747 році на місці більш давньої споруди, приписана була до Троїцької парафії; католицька – каплиця. Зараз діє в селі кам’яна церква, а з дерев’яної побудували клуб після Жовтневої революції. У 1783 році в селі проживало 721 чоловік в 124 дворах; в 1899 році – 1865 жителів проживало в 303 дворах; в 1941 році було 1725 жителів, які мешкали в 418 дворах. З історичних джерел відомо, що поблизу Іванкова були урочища: Бойкова, Борочок, Босий Брідок, Брамина, Вигода, Гадки, Гниле Болото, Главіна, Жукова, Гнилища, Домковського, Нінькова, Корчі, Корчмище, Кринички, Лука, Мала Бездня, Марунчикова, Мерзляк, Некрашена, Очеретянка, Павлинівка, Погорілова, Собкеева, Сорочацька, Якубохнава. Уродженцем села є Герой Радянського Союзу Василь Максимович Мельник.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для “Андрушівка Онлайн”
Андрушівка Онлайн

історія Бровки Другі Андрушівського району історія Мостове Андрушівського району історія Глинівці Андрушівського району історія Тарасівка Андрушівського району історія Волиця Андрушівського району

Post Navigation