Андрушівка Інфо

Інформаційний сайт про м.Андрушівка (Житомирська область)

Archive for the month “Травень, 2004”

Неспокій пам’яті – неспокій життя

Худорлявий, зібраний, невисокого зросту чоловік, а скільки в ньому людяності, тепла, мужності, сили волі, любові до життя, до підростаючого покоління, до своєї рідної землі і неньки України. Скільки болю і переживань носить він у своєму серці, а ще більше прагне зберегти все те, що завойовано дорогою ціною. Дуже важко згадувати Миколі Кириловичу про війну, про ті страшні часи, про кров, пролиту солдатами на фронтах. Але згадувати необхідно, щоб пам’ятали прийдешні покоління про тих, хто короткочубими хлопчаками, ледь встигнувши закінчити школу, йшов на війну, про тих, хто захистив Вітчизну від фашистів ціною своєї крові, ціною свого життя. Війну зустрів Микола Кирилович з перших днів 1941 року, адже на той час перебував на строковій військовій службі. З листопада 1941 року по травень 1943 року – окремий 204-й полк Центрального фронту. З червня по серпень 1943 року – Брянський фронт. З вересня 1943 року – 120-а гвардійська дивізія зв’язку 2-го Білоруського фронту. Брав участь в обороні Москви, в боях на Курській дузі. З 13 листопада 1943 по 23 квітня 1944 року – госпіталі. Потім відбув на місце проживання як інвалід третьої групи. У квітні 1945 року, після одужання, був призваний на повторну службу в 118-у дивізію м. Житомира. З травня 1946 року – 101-й гвардійський механізований полк, де й служив до серпня 1973 року і за вислугою звільнений у відставку. Ось така життєва дорога випала хлопцеві з багатодітної сім’ї, який народився 10 серпня 1921 року в селі Яроповичі. Зі сльозами на очах згадує ветеран медсестру Єлизавету Вичігдіну, яка дала йому свою кров і завдяки якій він залишився живим, своїх фронтових друзів: Івана Черепєніна, Захара Чумаченка, Мялука, Гороха. Не один раз допомагали вони один одному, підтримували у скрутну хвилину. Свято береже пам’ять Микола Кирилович і про своїх односельців, з якими колись ходив до школи, відпочивав, служив в армії. 201 житель Яропович загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни, боронячи рідну землю від ворога. Їх прізвища викарбувані на плитах біля пам’ятника загиблим воїнам-односельцям, який знаходиться в центрі села. Світла їм пам’ять. Незважаючи на свій похилий вік, Микола Кирилович і нині живе інтересами суспільства, так 1000 гривень своїх власних коштів, зібраних за рахунок пенсії, ветеран передав школі для придбання учням літератури, зошитів, а також для створення в майбутньому музею в новому приміщенні школи. За власні кошти він робить копії важливих газетних публікацій про Велику Вітчизняну війну. Подарував школі та сільському музею два гарно оформлені альбоми «Літопис днів Великої Вітчизняної війни», де зібрані важливі документи і газетні публікації періодичних видань про ті страшні 1418 днів і ночей. Побачивши на власні очі весь жах війни, смерть, кров, страждання, Микола Кирилович хотів би, щоб ми ніколи не знали й не бачили такого, щоб були справжніми патріотами своєї України, цінували мирне небо над землею, жили в мирі і добробуті і пам’ятали завжди тих, хто не прийшов з фронтів Великої Вітчизняної війни.

Микола Поліняк,
сільський голова с. Яроповичі.
Новини Андрушівщини

історія антопіль Андрушівського району історія Павелки Андрушівського району історія Великі Мошківці Андрушівського району історія хутір Чубарівка Андрушівського району історія Жерделі Андрушівського району

Advertisements

Спогади про вiйну 1941-1945 роки

Перший Український – липень 1944-травень 1945 р.р. – звільнення Польщі та Німеччини і, головне, взяття Берліна – столиці Німеччини. Напочатку січня 1942 р. в розпал контрнаступу Червоної Армії під Москвою, я був на Північно-Західному фронті в складі Першої ударної армії, яка вела контрнаступ в районі м. Дем’янськ Новгородської області Росії, в якому були оточені війська 16 німецької армії, біля 10 дивізій в кількості понад 70 тис. солдатів і офіцерів. Це оточення в історії війни називалось Дем’янський «мішок». Північно-західний фронт займав лісово-болотисту місцевість і в цей період, коли літаки і танки розподілялись між фронтами поштучно, цьому фронту нічого з такої техніки не попадало, а однією піхотою і артилерією розгромити німців в цьому «мішку» нам не вдалось. В цьому районі нашим двом арміям довелось вести проти німецьких військ активну оборону до того періоду, коли розпочались великі наступальні операції в кінці 1943 і на початку 1944 р. по ліквідації Ленінградської блокади і звільнення від окупації прибалтійських держав (Естонії, Латвії та Литви). В оборонних боях з обох сторін були значні втрати бійців і військової техніки. Коли було звільнене м. Дем’янськ – на початку 1944 р., то на німецькому кладовиську було підраховано 90 тис. березових хрестів над могилами загарбників, сотні їх згорівших автомашин, тягачів, літаків тощо. Втрати в людях і техніці на цьому фронті в нашій армії теж були значні, тому що ми вели періодично місцеві наступальні операції і несли при цьому втрати вбитими і пораненими піхотних частин, протитанкових батарей та інших. Авіація і танки у нас були, але дуже мало і вони, по суті, не давали належної допомоги наземним військам. Майже два роки я брав участь в боях цього фронту в найважчих умовах лісово-болотистої місцевості, чим ми сприяли героїчним захисникам по обороні Ленінграда, розгрому гітлерівських військ під Москвою, Сталінградом та Курськом. Біля стін стародавніх міст Росії: Новгорода, Старої Руси, Холма, Торопця і Дем’янська – тисячі і тисячі колишніх радянських воїнів доклали великі зусилля і віддали своє життя за нашу загальну справу – Перемогу. Мені нині не віриться, що я пройшов п’ять фронтів окопного життя і вийшов з цього пекла живим. Можливо, це випадковість або така доля моя. За всю війну я був два рази поранений і контужений: в серпні 1942 р. на Північно-Західному фронті в районі м. Дем’янськ і в липні 1944 р. на Другому Прибалтійському фронті в боях за м. Резекне (Латвія). В листопаді 1941 р. в боях за Москву на Волоколамському шосе був контужений. Всі три рази я знаходився на лікуванні в евакогоспіталях різних міст Росії, в тому числі в м. Москві. Після видужання повертався знову на фронт в свою батарею, з якою пройшов бойовий шлях від Москви до Берліну. За своє життя я багато зустрічав труднощів, але не таких, як в умовах Північно-Західного фронту: безкрайні ліси, непрохідні вічні болота, рідкі села, загублені в лісових хащах. Але в той час ми були молоді, виховані на високому патріотизмі, вірні нашій присязі і Батьківщині, для нас був один девіз: смерть або Перемога. Завдяки цьому всі труднощі на війні ми подолали і перемогли німецько-фашистську армію, яка беззастережно капітулювала перед Червоною Армією і арміями наших союзників і над рейхстагом столиці Німеччини – м. Берліна, замайорів червоний прапор нашої Перемоги.

Микола Яцюк,
колишній командир батареї, капітан.
с. Гальчин.
Новини Андрушівщини

історія сел андрушівського р-ну житомирської обл історія населенних пунктів андрушівського р-ну житомирської обл історія поселень андрушівського р-ну історія Павелки Андрушівського району історія Мала П’ятигірка Андрушівського району

Post Navigation