Андрушівка Інфо

Інформаційний сайт про м.Андрушівка (Житомирська область)

Search Results for: “Історія Зарубинці Андрушівського району

Історія рідного краю

Багатовікове підпорядкування українських земель часто ворогуючим між собою імперіям наклало негативний відбиток на усвідомлення українцями своєї духовної історії. На сторінках районної газети хочу розповісти про Великомошківецьку церкву Успіння Пресвятої Богородиці, яка існувала з середини ХVІІІ до 30-тих років ХХ ст. У відомій праці М. І. Теодоровича “Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии” серед церков Коднянської волості згадується і Великомошківецька церква – дерев’яний храм, побудований у 1744 р. за кошти власника села Феліціана Бержинського.
У 1854 році за кошти прихожан і поміщика Тадеуша Рудницького церкву відремонтували, підняли на кам’яний фундамент. У 1872 році службу в храмі вів священик Олександр Рябчинський, а псаломщиком із 1880 року був Никанор Миляшкевич. Архівні матеріали від 1886 р. повідомляють, що при церкві була відкрита церковно-парафіяльна школа, вчителем у якій працював Всеволод Адріанович Левицький, випускник Волинської духовної семінарії. У 1890 році священнослужитель Олександр Рябчинський звернувся до громади села Великі Мошківці з пропозицією про побудову нової церкви, оскільки старе приміщення стало непридатним для проведення відправ. Було вирішено виготовити план будівництва нової церкви, подібної до Солотвинської і в 1891 році розпочати роботи. У 1907 році у церковно-парафіяльній школі Великих Мошківець вчителем працював Олексій Олександрович Куліковський, законовчителем – Михайло Теодорович. Варто відзначити, що Терещенко Федір Артемович у 1873 році заснував народне училище при Великомошківецькій церкві та допомагав фінансувати його. Подальша доля Великомошківецької церкви була приречена на складні випробування та остаточне знищення у 1938 році. Ось така історія. На даний час в нашому селі немає церкви. Але ми не втрачаємо надії, що знайдуться люди, які нададуть фінансову допомогу для придбання приміщення та його реконструкції під церкву.

Інна ШЕВЧУК,
с. Великі Мошківці

походження назви андрушівка історія Котівка Андрушівського району історія сіл андрушівського р-ну історія населенних пунктів андрушівського р-ну житомирської обл історія Зарубинці Андрушівського району

Advertisements

Історія містечка Червоне

Містечко Червоне було засноване у 1624 р. воєводою брест-литовським Яном Тишковичем. Завдяки хитросплетінню родинних зв’язків та шлюбів наприкінці 18 ст. Червоним володів Францішек Ксавері Грохольський, а після його смерті разом з іншими маєтками воно відійшло Адольфові Грохольському. Пізніше Червоне було записане на його другу дружину – Ванду Радзивілл, яка після смерті чоловіка продала володіння Миколі Терещенку, а сама виїхала за кордон. Червоне перебувало у власності родини українських цукрових магнатів до революції 1917 р.
Не відомо, чи була на цьому місті якась інша будівля, а існуючий нині палац було зведено на замовлення Адольфа Грохольського. Розкішна споруда виконана у стилі неоґотики, подібному до англійської ґотики. Дві “замкові” вежі (одна двоповерхова, друга – одноповерхова), розташовані по обидва боки палацу і служили павільйонами. Неподалік в неоґотичному ж стилі були споруджені господарчі будівлі та конюшня. Всередині палацу особливої уваги заслуговував вестибюль зі сходами, викладеними білим мармуром, а також – велика зала для балів з двома венеціанськими кришталевими люстрами. На жаль, від колишнього інтер’єру не збереглося майже нічого.
Микола Терещенко трохи був перебудував палац, а неподалік звів своє дитя та джерело прибутків – цукровий завод. Пізніше в ньому розташувалася авіамайстерня. Палац був оточений великим парком, який межував із садами. Їхня загальна площа складала 58 га. В парку росли старі липи, дуби, каштани. Були тут два озера й альтанка на острівці. Перед палацом плекали декоративні газони.
Пожежа 1928 р. значно пошкодила будівлю й хоча згодом зовнішній вигляд було відтворено, та інтер’єри втрачені назавжди. Через кілька років після здобуття Україною незалежності колишній палац було передано жіночому монастирю Свята Різдва Христового.

історія Зарубинці Андрушівського району походження міста андрушівка історія Бровки Другі Андрушівського району історія сел андрушівського р-ну житомирської обл історія Стара Котельня Андрушівського району

Андрушівка – цукрова столиця Російської імперії

АНДРУШІВКА – МІСТО ЦУКРУ Й АВІАЦІЇ

Статус міста обласного значення Андрушівка носить із 1975 року. У цей час його населення становить біля 13-и тисяч чоловік. Відстань до Житомира – 47 кілометрів. Місто розташоване на ріці Гуйва. Цікаво, що на сьогоднішній день Андрушівский район вважається одним із самих заможних регіонів Житомирської області – головним чином за рахунок виробництва цукру, спирту й видобутку бурого вугілля. Але славиться Андрушівка не тільки цим…

АНДРУШІВКА – ЦУКРОВА СТОЛИЦЯ ІМПЕРІЇ

Уперше назва Андрушівка зафіксована в історичних документах в 1683 році. Спочатку це було невелике село, що почало розростатися завдяки тому, що в 1848-му році тут був побудований перший на Житомирщині завод з виробництва цукру. Цікаво, що “цукровий король” Терещенко, на чию частку доводилося до 60% виробництва цукру в Росії, вивіз рецепт готування чистого білого цукру із цукрового буряка прямо з Індії, купивши технологію в якогось індійського раджі за 500 рублів золотом. Саме ця технологія й була застосована на Андрушівському цукровому заводі. Й так вдало, що родина Терещенко перетворилася у фактичних монополістів цукрового ринку імперії. В Андрушівці Терещенко спорудив особняк, справжній замок, у якому не гидував бувати навіть цар. Історія донесла до нас легенду (а може, і не легенду зовсім) про візит в Андрушівку російського государя. Цілу версту дороги до свого замку Терещенко висипав білосніжним цукром-піском, оскільки справа була влітку, і по цій дорозі прокотив царя в санях. Ще одна легенда розповідає про те, що в маєтку Терещенко була ціла алея, вимощена золотими монетами. Причому монети не лежали, а всі до єдиної були поставлені на ребро! Сучасні шукачі скарбів перерили в пошуках цієї легендарної алеї весь особняк і прилягаючі до нього території, але ніякої “золотої дороги” не знайшли. Можливо, це і є сама справжня легенда, оскільки “цукровий олігарх” Терещенко гроші рахувати вмів і такими дурницями навряд чи б зайнявся. Є ще одна легенда, відповідно до якої Терещенко підніс англійському королеві в подарунок золотий злиток вагою в 25 кілограмів, відлитий у формі британської корони. Можливо, що й це міф, однак по дивному збігу обставин, в 1893-му році, через півроку після подарунка, терещенківський цукор, вироблений в Андрушівці, стала масово закуповувати Англія, хоча привезений з Індії аналогічний продукт був трохи дешевше.

Однак крім цукру, було в клану Терещенко ще одне захоплення, теж, між іншим, державного значення. Саме завдяки йому Терещенки одержали графський титул, а Андрушівка стала столицею російського… літакобудування!

історія Бровки Перші Андрушівського району історія селищ андрушівського р-ну історія Зарубинці Андрушівського району історія Гарапівка Андрушівського району історія Новоівницьке Андрушівського району

Історія села Павелки Андрушівського району Житомирської області

Назва села походить від назви містечка Паволочі. Власник земель, на яких зараз розташоване село, посилав кілька сімей на шлях від Котельні до Паволочі, щоб ці люди охороняли дорогу від грабіжників і щоб подорожні люди мали можливість відпочити в дорозі. Зразу тут утворився хутір Паволоцький, який з роками розрісся в село, яке назвали Павелками (походження назви містечка Паволочі таке: як свідчать стародавні документи і перекази, що тоді, коли була повноводною р. Роставиця, пливли сюди великі човни – лодії. Торгові люди везли з Києва і навіть з Візантії різний крам, а найбільше легку дорогоцінну тканину – паволоку, з якої місцеві умільці шили жіночий одяг. Кажуть, що і назва цього містечка ( а тепер села) походить від цього слова).

Село Павелки відоме з 1618 року. В 1683 році с. Павелки згадувалось в акті ( в списках) “пустих сіл”, які належали містечкам Паволочі і Котельні.

Розташоване село за 10 км на південний схід від районного центру і за 11 км від залізничної станції – Бровки.

До 1923 року село входило до складу Андрушівської волості Житомирського повіту. Церква тут Пресвятої Богородиці, побудована в 1874 році на кошти прихожан, дерев’яна. В 1863 р. в селі було 103 двори і проживало в них 824 жителі.

Землі належали Терещенку. В селі він побудував будинок, в якому жив економ (потім в цьому будинку була школа і дитсадок). В 2001 році в Павелках проживало 622 жителі, з них 261 чоловік і 361 жінка.

Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року, а в 1923 році селяни сіл Павелок, Гарапівки і Миньківець організували сільськогосподарське товариство.

Під час Великої Вітчизняної війни 322 жителі села брали участь у боротьбі з фашистськими загарбниками, з них 122 загинули.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для “Андрушівка Онлайн”

історія населенних пунктів андрушівського р-ну історія сел андрушівського р-ну житомирської обл історія Зарубинці Андрушівського району історія хутір Чубарівка Андрушівського району історія Андрушівського р-ну

Історія смт. Червоне Андрушівського району Житомирської області

Це старовинне селище. Про нього людська пам’ять зберігає багато цікавих легенд. Зокрема і про назву населеного пункту. Найбільш правдоподібна легенда, на мою думку така:

“На території Червоного колись відбувалися великі ярмарки раз в місяць, а також базари (2 рази в місяць). А продавали – червоні тканини. В ярмаркові і базарні дні вся площа розцвітала, мов макове поле. З’їзжджалися на ярмарку купці з далеких міст.

Одного разу на ярмарок вперше приїхав великий знаменитий купець. Коли він наблизився до площі, зупинився вражений: сонце вигравало на червоних оксамитах, шовках, інших тканинах.
– Ого, яке червоне! Вигукнув голосно знаменитий гість.

З того часу селище почали називати “Червоним”.

Селище Червоне розташоване на річці Пустоха (притока Гуйви), за 15 км на південний захід від районного центру та за 19 км від залізничної станції Чорнорудка. До 1923 року селище входило до складу Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії.

Побудована церква в ім’я святого і чудотворного Миколая в 1877 році на кошти прихожан і поміщика Федора Терещенка та казни. Кам’яна, п’ятиголова, а попередня Кресто-Воздвиженська церква розібрана в 1877 році і перенесена в 1880 році на кладовище. До цього приходу приписана церква в ім’я Воздвиження чинного і животворящого Христа Господнього, яка знаходиться на місцевому кладовищі, зведена в 1884 році на кошти прихожан і Терещенка.

В 40-х роках XIX століття в містечку поміщиком був граф Грохольський. Після російсько-турецької війни Терещенко купив маєтки графа Грохольського.

В повітовому містечку Червоне, маючи кошти і можливості, Федір Федорович Терещенко, власник маєтку, почав весною 1909 році будувати власну аеропланну майстерню. Потрібно відзначити, що на той час Ф.Ф. Терещенко був дуже багатий. За заповітом він отримав 1/3 частину майна спадкоємців Федора Артемовича Терещенка. Йому належало майже 19 тисяч десятин землі, і 15 маєтків. За даними головної контори Ф.Ф. Терещенка його дійсний капітал становив 8.623.784 карбованців.

Аеропланна майстерня знаходилась у маєтку Червоне Житомирського повіту Волинської губернії. Недалеко від неї був і аеродром, який теж був побудований на власні кошти Федора Федоровича, і являв собою зарослу травою земельну ділянку площею 41 га.

У 1910-1915 роках Терещенко вклав безпосередньо у майстерню майже 150 тис. крб і за 720 тис. крб побудував у маєтку будинок та інші будівлі, де жили службовці, конструктори і авіатори.

В 1913 році в майстерні працювало 25 чоловік – 18 робітників і 7 службовців. Зарплата робітників становила 5 тисяч 942 крб 79 коп, а службовців – 16 тис. 519 крб.

Перший літальний аппарат у Ф.Терещенка з’явився у травні 1909 році і був виписаний із Франції. Потім Федір Терещенко вирішив побудувати аероплан своєї власної системи. До 25 грудня 1909 року був готовий літак Терещенка по типу монопланів Л.Блеріо. Після цього Ф. Терещенко в 21 рік поїхав до Франції вчитись авіаторській справі у Л.Блеріо, і 2 серпня 1910 року він склав іспит на звання пілота-авіатора. Так у м.Києві з’явився перший дипломований пілот. У 1910 році Терещенко створив пристрій для з’єднання деревяних частин аероплану. Цей прилад був запатентований на ім’я Ф.Ф. Терещенка, так з’явилася нова модель “Терещенок-2”.

У серпні 1913 року Терещенко демонстрував свій “Терещенко-3”, а наступної весни побудував нову модель – моноплан з м’якими крилами і сорокасильним двигуном.

Його п’ята модель важила лише 330 кг і мала довжину фюзеляжу 7,1 м при розмаху крил 10 м і мала нести вантаж вагою 150 кг, піднімаючи на висоту до 2 тисяч метрів. Перевага моделі полягала в тому, що була ситема самозапуску, що дозволяла підніматись авіатору у повітря без сторонньої допомоги.

З 1913 року Терещенко починає будувати аероплани на замовлення військового міністерства. Було виконано замовлень на суму 792.633 крб.

Наприкінці серпня 1915 року устаткування майстерні було відправлено до Москви. Майстерня виготовляла не тільки аероплани, а й також кулеметні установки, бомбомети й інше устаткування.

В 1916 році Терещенко продав усе евакуйоване з Червоного майно акціонерному товариству “Дукс”, яке представляло в Росії фірму А. Фармана.

Восени 1916 року з’явилася модель зовсім нової конструкції “Терещенко-7”, виготовлена у майстерні Київського політехнічного інституту під технічним керівництвом В.П. Григор’єва. Ця машина надійшла на озброєння. Це був останній аероплан для двох осіб, який розвивав швидкість до 150 км на годину. Це була найбільш досконала модель аероплана і остання машина Ф.Ф. Терещенка.

У Терещенка по контракту працювала льотчиком випробовувачем Любов Олександрівна Галанчикова.

Після Жовтневої революції Терещенко виїхав за кордон. І як знати, можливо, тут, на Україні конструкторський талант Ф.Ф. Терещенка розвинувся б до висоти великих конструкторів СРСР, таких, як Туполєв, Яковлев, Мікоян, Корольов та інших.

Уродженцем села є В.П. Цимбаліст – заслужений артист УРСР, В.Ф. Шинкарук – заслужений діяч культури, Б.Ф. Бородій – артист драмтеатру. В Червоному живе поетеса Л.І. Дюсенбаєва.

На знімку: Ф.Ф. Терещенко.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для “Андрушівка Онлайн”

історія Волосів Андрушівського району історія Зарубинці Андрушівського району історія Яроповичі Андрушівського району історія Глинівці Андрушівського району історія Івниця Андрушівського району

Історія хутора Гандзів Андрушівського району Житомирської області

Поблизу с. Зарубинці був хутір Гандзів. У 1928 р. в ньому було 6 жителів, 2 двори, зараз його немає. Жителі перейшли жити в с. Зарубинці, а хутір під час колективізації зруйнували.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для “Андрушівка Онлайн”
Андрушівка Онлайн

історія населених пунктів андрушівського р-ну житомирської обл історія сіл андрушівського р-ну житомирської обл історія Бровки Другі Андрушівського району походження назви андрушівка історія Андрушівка

Історія села Зарубинці Андрушівського району Житомирської області

Кажуть, що на землях, де нині розташоване село, жив заможний селянин Заруба. Він був добрим господарем і допомагав односельчанам. Після його смерті село почали називати Зарубинці. 2. Розповідають, що це діялось ще дуже давно, коли люди жили ще племенами. У дрімучих лісах поселились сміливі, волелюбні люди. Серед них був веселий, вмілий і вродливий юнак-мисливець, якого поважала вся громада. Кохав юнак дівчину із свого ж племені, але таємно любились вони, бо батько заборонив синові кохатися. Не раз батько попереджав про це сина: – Не смій волочитися за дівкою. Запам’ятай, що для тебе головне – мисливство. А як не послухаєш, то відрубаю твою голову своєю ж рукою. Але не послухав юнак батька, бо в серці юнака була така палка любов до дівчини, що не могла її згасити ніяка сила. Наступного попередження не було. Коли батько побачив сина з коханою дівчиною в парі, то не стримав своєї люті. Він зарубав сина сокирою, з якою ходив на полювання. Мертвим звалився син до батькових ніг. Після цієї пригоди люди племені залишили поселення і завжди з острахом обминали це місце – місце вбивства сина батьком. Поселилися люди недалеко від цього місця – за широким і високим валом. Згодом виросло нове поселення і назвали його Зарубинцями. Ця назва села залишилась й до наших днів. Село Зарубинці розташоване за 9 км на північний схід від районного центру та за 12 км від залізничної станції Яроповичі. Село відоме з 1602 року. До 1923 року с. Зарубинці входило в склад Ходорківської волості Сквирського повіту. В середині ХІХ ст. це село (разом з с. Тарасівкою) належало до володінь пана Антона Алоїзовича Прушинського. Мало село (разом з с. Тарасівкою) 3206 десятин землі. У 2-й половині ХІХ ст. частину землі придбав Олександр Терещенко. В селі діяло 8 вітрякових млинів, 2 кузні, було 3 крамниці і церковнопарафіяльна школа. Про Свято-Покровську Зарубинецьку церкву у візиті за 1746 рік пишеться: «…вона закладена по звичайному дозволу, ще не закінчена, покрита соломою, нема дзвіниці…» Ця церква була відновлена на місці більш древньої. В кінці 70-х років ХІХ ст. була побудована Покровська дерев’яна церква, яка є й тепер (Після кількох ремонтів). До революції їй належало 48 десятин землі. В 1900 році в селі було 1582 жителі, які жили в 238 дворах (будинках), а в 1941 році було 1885 жителів і вже 454 двори.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для “Андрушівка Онлайн”
Андрушівка Онлайн

історія Гарапівка Андрушівського району історія Зарубинці Андрушівського району історія Міньківці Андрушівського району історія Жерделі Андрушівського району історія Малі Мошківці Андрушівського району

Історія села Крилiвка Андрушівського району Житомирської області

Колись у давнину проживав у цих краях гарний козак Кирило, а вдома його називали ніжно -Крилівко. Хлопець був вродливим і не одна дівчина заглядалася на нього, та лише одну покохав він – дочку пана Омського Орисю. Пан не зважав на це, і віддав дочку заміж за панича з сусіднього села. У відчаї Крилівко найняв музик і повів їх до панського палацу. Довго вони там грали під вікнами палацу, поки розгніваний пан не наказав схопити всіх. На цей раз панські слуги не послухали пана. А тим часом Орися вибралася із палацу і втекла із своїм коханим. Оселилися вони в чужому селі і стали в любові та злагоді жити. Та невдовзі чоловік Орисі дізнався, де вона з Крилівком перебувають і підступно вбив Кирилівка. Пам’ять про цього нещасного хлопця залишилася у назві села. Існує ще й інша легенда про походження назви села. Це було за часів кріпацтва. На місці теперішнього села шуміли дрімучі ліси. Тут і почали збиратися кріпаки навколишніх сіл, що повтікали від своїх панів. Може, тому і збиралися кріпаки тут, що саме в цьому місці весело дзюркотів серед трав струмок, несучи свою чисту, прозору воду у невеличку, вередливу Пустоху – притоку Гуйви. Якраз біля струмку наздогнали їх польські слуги з собаками. Втікачі вирішили краще загинути у двобої, ніж повернутися в неволю. З того часу вода в струмку стала червонуватою. Тому люди і назвали струмок Рудкою. А так як Рудка утворювала з Пустохою крило, то й село, яке незабаром тут виникло, назвали Крилівкою. Річка Рудка, в яку влився лісовий струмок, розділила село навпіл, щоб у літню спеку зберегти води річки, її перегородили греблею. Там, біля греблі і поселялися сім’ї все нових і нових втікачів, що шукали в селі притулку. Пізніше ці втікачі, що тут селилися, одержали прізвища Нагребельних. … Ще й зараз у селі з усіх прізвищ найбільше Нагребельних – нащадків колишніх кріпаків, що втечею здобули собі волю. с. Кирилівка розташоване на правому березі річки Пустохи (притока Гуйви), за 13 км на південний схід від районного центру та за 16 км від залізничної станції Чорнорудка. В 1863 році в селі проживало 1503 жителі в 193 дворах. Через 100 років, в 1972 році в селі було 1709 чоловік і проживали вони в 621 дворі. В 2001 році в Крилівці проживало 962 чоловіки. До 1923 року село входило до Андрусівської волості Житомирського повіту. До революції село входило до складу казенних маєтків. Церква Святого Архистратича Михаїла, була побудована в 1766 році невідомо ким, дерев’яна. В селі діяла церковно-приходська школа з 1859 р. Вчилося тоді в ній 47 учнів. Радянську владу встановлено в січні 1918 року, а в 1926 році в селі було організована сільськогосподарська комуна «Нове життя». В роки Великої Вітчизняної війни 270 жителів села боролися проти фашистських загарбників, з яких 90 воїнів загинули. В 1952-1954 та 1964 роком в селі споруджено пам’ятники на братських могилах воїнів, які загинули під час визволення села від окупантів.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для “Андрушівка Онлайн”
Андрушівка Онлайн

історія Бровки Перші Андрушівського району історія Андрушівщини історія Андрушівка історія населених пунктів андрушівського р-ну історія Зарубинці Андрушівського району

Post Navigation