Андрушівка Інфо

Інформаційний сайт про м.Андрушівка (Житомирська область)

Archive for the month “Жовтень, 2008”

Визволення Андрушівки та Андрушівського району Житомирської області

В ході кровопролитних оборонних боїв була розроблена Житомирсько-Бердичівська наступальна операція. Визначений головний напрям ударів радянських військ через південно-східні райони Житомирщини, зокрема, через Андрушівський район.

В напрямку Андрушівського району діяли танкісти 11-го гвардійського танкового корпусу 1 танкової армії. В першому ешелоні цього корпусу наступали 44-а та 45 гвардійські танкові бригади підполковника І.І. Гусаковського та полковника Моргунова.

Вранці 24 грудня 1943 року об 11 годині 30 хвилин здійснили прорив і протягом короткого зимового дня подолали оборону ворога на глибину до 20 км і підійшли до території Андрушівського району. У документах архіву Міністерства оборони, які розповідають про визволення сіл Яроповичі, Вербова, Лісівки, Андрушівка, Червоного, не раз згадується танк «Монгольський чекіст», екіпаж якого вів у бій лейтенант Г.С. Петровський.

25 грудня танкісти 44-ї бригади визволили с. Яроповичі Через хутір Троянки увірвалися в с. Вербів (нині с. Любимівка). Під час взяття села танковий взвод гвардії лейтенанта Г.С. Петровського роздавив гусеницями 3 гармати, 4 автомашини, і до 30 гітлерівців. А всього в цьому бою знищено 12 гармат, з них 6 зенітних, багато автомашин і тягачів. В бою за с. Вербів відзначилась і танкова рота старшого лейтенанта Шаріпова. Танкісти 44-ї бригади виставили заслони на села Котлярку і Липки Попільнянського району.

26 грудня 1943 року бригада розпочала наступ у напрямку на села Зарубинці, Лісівку та селище Андрушівку. Праве крило бригади наступало на Андрушівку через Волицю. Па лівому фланзі вела бій 27-а мотострілкова бригада, котра наступала на с. Зарубинці. В цей час танковий батальйон 40-ї танкової бригади наніс удар по ворогу в напрямку Гнилі Болота (північніше с. Корчмище).

Після звільнення Вербова, о другій половині дня 26 грудня, батальйон майора П. І. Орєхова увірвався в Лісівку. Щоб досягти Андрушівки, необхідно було форсувати річку Гуйву, яка була немалою перешкодою для танків. Підходи до мосту з с. Лісівки на Андрушівку було заміновано. Начальник інженерної служби бригади капітан І. П, Міхеєв наказав саперам зробити проходи в мінних полях і сам очолив операцію. В цей час до передового танка майора П. І. Орєхова підійшов дід, котрий назвав себе Манілою Маголою. Він розповів командиру танкового батальйону, що міст заміновано і що він зі своїм другом Михайлом Ковальчуком перерубали частину проводів.

Капітан Міхеєв оглянув у бінокль підступи до мосту і зрозумів, що бригада мусить пройти лише тут, бо іншого шляху немає. Для цього потрібно розмінувати міст. Провідником став місцевий житель Маніло Магола. Як тільки група саперів і автоматників підійшла до мосту, ворог відкрив вогонь з кулеметів і автоматів, та танкісти у відповідь розпочали шквальний вогонь із танкових гармат і кулеметів. Підійшовши до мосту, мінери виявили під фермами чималий запас толу. Сапери розмінували міст і о 19.00 танкісти увірвалися в Андрушівку, захопивши великі запаси зерна, пального та ремонтні майстерні.

В боях за Андрушівку відзначилось багато бійців та командирів. Серед них гвардії старшина І.А. Деньгін, гвардії капітан О.П. Іванов, гвардії капітан І.П. Міхеєв та гвардії лейтенант А.М. Вєдєрніков.

За героїзм і .мужність майора П.. І. Орєхова та лейтенанта Г.С. Петровського було удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу. Багато учасників боїв. за Андрушівщину відзначено орденами і медалями.

Всього в боях за Андрушівку полягли смертю героїв 71 боєць та 9 командирів. Серед них: начальник політвідділу бригади гвардії підполковник С.Є. Вобян, гвардії капітан М.С. Шуктєрєв, гвардії старший сержант Ф.Т. Антоневський, гвардії молодший сержант Т.М. Гуров, червоноармієць В.В. Зорянцев, гвардії єфрейтор М.П. Гринько, гвардії молодший сержант К.X. Кломбоцький, гвардії .старший сержант В.А. Попов, гвардії старший сержант В. В, Бєла-він, молодший сержант П.А. Жуков, молодший сержант М.Є. Трофимов, молодший сержант І.І. Лахтін.

Визволивши Андрушівку, 44-а танкова бригада 27 і 28 грудня вела оборону на рубежі Волиця — Гардишівка — Забара — Нехворощ. Лейтенант Георгій Петровський з екіпажами двох танків взводу увірвався на вулиці селища Червоне. Тут сміливці виявили велике скупчення автомашин з артилерією і піхотою. Обидва танки кинулись в атаку. Знову-таки відзначився танк з написом «Монгольський чекіст» і танк «Від промкооперації МНР». Розвідники знищили артилерійський дивізіон, понад 40 автомашин, 10 протитанкових гармат і понад 30 гітлерівців.

У ніч на 29 грудня танкові бригади здали бойові рубежі 305. 183, 107, 389, 237 стрілецьким дивізіям та 68-й гвардійській стрілецькій дивізії, які вийшли з боями на територію району танкісти продовжували вести бій під Червоним і розпочали наступ в напрямку Антополя. В 10.00 вони оволоділи цим населеним пунктом, маючи завдання не допустити прориву танків ворога на місто Житомир. В боях за Антопіль танкова бригада знищила 8 танків противника, 3 самохідних гармати, багато автомашин і близько 100 солдатів і офіцерів.

На ранок 30 грудня танкова бригада Гусаковського зайняла оборону на західній околиці Червоного Прикриття батальйонів було виставлено на Хмелище і Красівку. Штаб бригади розташувався на північній околиці Котівки. При визволенні Андрушівщини геройськи бились з окупантами комуністи бригади: молодший лейтенант П.П. Попков, що знищив «тигра», протитанкову гармату і 30 гітлерівців; лейтенант В.П. Субач, командир взводу, також підбив танк. Рота 3-го танкового батальйону під командуванням старшого лейтенанта С. І. Стряпухіна в бою 29 грудня спалила три танки.

Ліве крило 11-го гвардійського танкового корпусу та 8-й механізований корпус наносили удари в напрямку Міньківці – Халаїмгородок (нині Городківка). 26 грудня 8-й гвардійський механізований корпус під командуванням генерал-лейтенанта танкових військ С.М. Кривошеїна, переслідуючи відступаючі частини ворога, головними силами вступив у Бровки. На станції Бровки воїни корпусу захопили залізничні ешелони, на які було навантажено близько 17 тисяч центнерів зерна для відправки в Німеччину. В період від 25 по 30 грудня 1943 р. було звільнено від німецьких загарбників всі села району.

Невмирущою славою покритий бойовий шлях воїнів – танкістів, що героїчно захищали наш край в 1941 і звільняли в 1943 році. Лейтенант Георгій Петровський з екіпажами двох танків взводу увірвався на вулиці селища Червоне. Тут сміливці виявили велике скупчення автомашин з артилерією і піхотою. Обидва танки кинулись в атаку. Знову-таки відзначився танк з написом «Монгольський чекіст» і танк «Від промкооперації МНР». Розвідники знищили артилерійський дивізіон, понад 40 автомашин, 10 протитанкових гармат і понад 30 гітлерівців. На ранок 30 грудня танкова бригада Гусаковського зайняла оборону на західній околиці Червоного Звідси танкова рота кинулась на виручку двом екіпажам в Бердичів, що передали по рації сигнал про допомогу, коли в них закінчилось пальне у ворожому оточенні, Всі сміливці, на жаль, загинули, але вони не втратили військової честі.

andrushivkatown.wordpress.com

історія Гальчин Андрушівського району історія Городище Андрушівського району історія поселень андрушівського р-ну історія Забара Андрушівського району історія населенних пунктів андрушівського р-ну житомирської обл

Блондинки в Житомирской области. Часть 2. Андрушевка

Выезжаем на Андрюшевку. Добираемся другой дорогой, через Вчорайше. Она узкая, но пустая, покрытие приличное. Долетаем минут за 30-40. Андрушевка – довольно крупный городок. В Винницкой области имеется село – его тезка, в нем тоже есть достопримечательности, но об этом – позже. В этой, Житомирской Андрушивке, расположенной на речке Гуйва, проживает 11 тысяч человек, в 1975г она получила статус города. Когда-то здешние края были крайне-восточными владениями Речи Посполитой. С 17 века земли принадлежали польским князьям Бержинским (село тогда называлось АндрусИвка). Бержинские получили село опустошенным – оно было в руинах после набега южных племен. Князья построили здесь дворец, очистили пруд, разбили парк. Как уже говорилось, во второй половине 19 века в крае стараниями семьи Терещенко бурно развивалась сахарная промышленность. Новые магнаты строили мощные заводы, скупали за границей самое современное оборудование. В 1848г Артемий Терещенко приобрел имение. Он расширил парк, а перестроил дворец в стиле французского неоренессанса уже его внук, Михаил Терещенко. Правда, пожить здесь ему довелось совсем недолго. В 1883-1914г шла активная модернизация местного сахарного завода, он работает до сих пор.

Михаил Терещенко был весьма неординарной фигурой. Родился он в Киеве в 1886г. В детстве он был потрясающе одаренным ребенком, его считали вундеркиндом. Всю жизнь увлекался языками, говорил на 13 языках! Дружил с Блоком, разбирался в искусстве, был страстным театралом и меломаном.

Много времени проводил в Петербурге, где открыл издательство «Сирин», публиковавшее поэтов «Серебряного века». На свои средства в 1913г построил в Киеве консерваторию. Михаил был блистательным собеседником, обаятельным человеком, нравился женщинам. В 1917 году он вошел в состав Временного Правительства сначала в качестве министра финансов, позже – министра иностранных дел. Его политическая карьера закончилась быстро – после октябрьских событий его заключили в Петропавловскую крепость. Жена и мать выкупили его за 1 тысячу золотых рублей, дав обещание всей
семьей покинуть Россию, что они и сделали. Михаила называли финансовым гением – попав за границу без копейки денег, расплатившись последними средствами с долгами Временного правительства, он вскоре снова нажил солидный капитал. Иммигранты очень уважали его и считали благодетелем – он строил приюты для самых бедных из них и инкогнито помогал деньгами. Умер Михаил в 1956г в Монако. Его потомки – сын Петр и внук Мишель, неоднократно бывали на бывшей родине. В Андрушивке осталась память о Михаиле Терещенко – его завод и имение. В 1920г в здании дворца был штаб Первой конной, с балкона выступал Буденный. Сейчас здесь Городская школа №1.

На входе в парк висит вывеска, сообщающая, что это – бывший дворец Терещенко, а на самой школе – табличка с информацией о Буденном. Сразу на входе в парк – огромная площадка с сохранившимся, но не работающим фонтаном. Теперь это – школьный стадион. Издалека белое здание дворца выглядит очень красиво – белое, двухэтажное, сложное в плане, с комбинированными объемами. В 1975 г его немного перестроили – над оранжереей достроили второй этаж, капитально отремонтировали хозяйственные помещения. Парадный вход с противоположной от фонтана стороны, смотрит на пруд. Вблизи здание немного обшарпано, явно ремонтируют его любительски, видны несколько глубоких трещин. Деревянные перила возле входа частично ободраны. Несмотря на это, дворец все равно прекрасен. С этой стороны видна пристройка в форме башенки. Над входом – легендарный балкон Буденного. Вход, естественно, закрыт, на скамейке у входа сидит четыре красномордых мужика, пьют пиво и улюлюкают нам в след. Нам не дают забывать, что помимо того, что мы исследовательницы и путешественницы, мы еще и блондинки.

В Андрушевке, кроме всего прочего, находится единственная в Украине частная обсерватория. Она расположена где-то за городом, мы ее не видели. Осмотрев дворец и сделав фотографии, мы отправляемся в следующее селение, связанное с именем Терещенко – село Червоное (Ранее – Старое).

andrushivkatown.wordpress.com

історія Гальчин Андрушівського району походження назви андрушівка історія Малі Мошківці Андрушівського району походження міста андрушівка історія Великі Мошківці Андрушівського району

Post Navigation