Андрушівка Інфо

Інформаційний сайт про м.Андрушівка (Житомирська область)

Archive for the month “Лютий, 2007”

Найбільше в м. Андрушівка ветерани скаржаться на великі грошові стягнення при оформленні власності

До районної ради інвалідів війни та Збройних сил часто звертаються зі своїми болями ображені або принижені інваліди війни: то понад 10 років чекає інвалід телефону, то неможливо одержати паливо чи відремонтувати власний будинок… Навіть коли є закон, він часто не діє.

Інвалід війни першої групи, колишній вчитель фізики (вчитель від Бога) Никипорець Кузьма Мусійович, тринадцять разів ходив, піднімався з палицею на четвертий поверх до районної державної установи, яка проводить оформлення документів власності на земельну ділянку. Він домагався переоформити власність на свою доньку, теж вчительку. І, як він каже, «плюнув» на все те неподобство, відмовився далі ходити, бо нерви вже не витримували. Закінчувала ходіння для оформлення дарчої його дружина Юлія, теж пенсіонерка. А скільки грошей, нервів і здоров’я все це коштувало людині, ветерану війни, учаснику бойових дій, інвалідові? Нас, переможців фашизму, більше за все принижує бюрократизм і бездушність сучасних правителів, як на низах, так і у верхніх ешелонах влади.

Багато ветеранів війни скаржаться на тяганину при оформленні будь-якої справи: вимоги копій паспорта, свідоцтва, довідок. А це все гроші. Особливо багато скарг на великі грошові стягнення при оформленні власності на присадибну ділянку.

Оскільки я давно збирався оформити документи на власність присадибної ділянки, заразом вирішив перевірити ці скарги.

Наша вчительська сім’я ще в 50-х роках минулого століття одержала присадибну ділянку 0,12 га, на якій звела будинок. Тоді все було оформлено рішенням селищної ради.

У 1991—1992 роках, уже при незалежній Україні, Бердичівське техбюро заново переоформило план забудови, за що стягнуло з мене 20 крб. 48 коп., 46 крб. 53 коп. та 21 крб. 74 коп.

20 квітня 1994 року рішенням виконкому Андрушівської міської ради № 114 мені було передано (… ах, яка радість!) у приватну власність цю земельну ділянку: 0,10 га — для обслуговування житлового будинку і 0,02 га — для ведення особистого підсобного господарства.

З цим рішенням я звернувся до районного державного відділу з оформлення документів із запитанням: що необхідно для того, щоб оформити документ на власність і скільки це коштуватиме? І ось яку відповідь я одержав: 1) потрібно зняти ксерокопію з паспорта (1, 2 стор.); 2) потрібна ксерокопія ідентифікаційного номера; 3) потрібно сплатити окремо за 10 соток — 150 грн., а за 2 — 160 та 180 грн.; 4) після цих оплат на другому поверсі адміністрації сплатити десь 40 грн. за кадастровий номер; 5) на першому поверсі ще 10 грн. за реєстрацію; 6) окрім іншого, 20 грн. за бензин для виїзду на місцевість і доставку документів до Житомира. В цілому все це коштуватиме 400—450 гривень, а документи будуть готові лише через два місяці…

— Та за що ж я повинен сплатити майже місячну пенсію? — запитав я.

— Ну, ми ж маємо виїхати чи прийти до вас, усе обміряти, скласти план ділянки… (До речі, у справі вже є три плани…)

І я тихенько сказав:

— Прикро чути таке ветерану. Виходить, у дні війни ми пройшли тисячі кілометрів до Берліна і нічого не заробили від нинішнього покоління, бо молодий службовець за те, що вийде на місцевість, забирає у ветерана всю його місячну пенсію.

Йосип Лоханський,
голова Андрушівської районної організації інвалідів війни та Збройних сил, почесний громадянин Андрушівки.
Голос України

Advertisements

Вакансії Андрушівської районної державної адміністрації на 01.02.07р.

Cтаном на 12.02.07 в апараті, відділах та структурних підрозділах райдержадміністрації нараховується 4 вакантні посади а саме:

– начальник фінансового управління райдержадміністрації;
– начальник управління агропромислового розвитку райдержадміністрації;
– головний спеціаліст юридичного сектору райдержадміністрації;
– головний спеціаліст сектору по зв’язках з громадськістю райдержадміністрації;
– головний спеціаліст управління економіки райдержадміністрації.

andrushivka.fo.ru

Червоне

Житомирська область, за 43 км на південно-захід від райцентру Андрушівка.

Містечко Червоне було засноване у 1624 р. воєводою брест-литовським Яном Тишковичем. Завдяки хитросплетінню родинних зв’язків та шлюбів наприкінці 18 ст. Червоним володів Францішек Ксавері Грохольський, а після його смерті разом з іншими маєтками воно відійшло Адольфові Грохольському. Пізніше Червоне було записане на його другу дружину – Ванду Радзивілл, яка після смерті чоловіка продала володіння Миколі Терещенку, а сама виїхала за кордон. Червоне перебувало у власності родини українських цукрових магнатів до революції 1917 р.

Не відомо, чи була на цьому місті якась інша будівля, а існуючий нині палац було зведено на замовлення Адольфа Грохольського. Розкішна споруда виконана у стилі неґотики, подібному до англійської ґотики. Дві “замкові” вежі (одна двоповерхова, друга – одноповерхова), розташовані по обидва боки палацу і служили павільйонами. Неподалік в неоґотичному ж стилі були споруджені господарчі будівлі та конюшня.

Всередині палацу особливої уваги заслуговував вестибюль зі сходами, викладеними білим мармуром, а також – велика зала для балів з двома венеціанськими кришталевими люстрами. На жаль, від колишнього інтер’єру не збереглося майже нічого. Канули в Лету мармурові каміни, обшита деревом їдальня. Лише домашній театр гнилим вuскалом посміхається до одинокого туриста, що випадково завітає в колишній маєток.

Микола Терещенко трохи був перебудував палац, а неподалік звів своє дитя та джерело прибутків – цукровий завод. Пізніше в ньому розташувалася авіамайстерня.

Палац був оточений великим парком, який межував із садами. Їхня загальна площа складала 58 га. В парку росли старі липи, дуби, каштани. Були тут два озера й альтанка на острівці. Перед палацом плекали декоративні газони.

Пожежа 1928 р. значно пошкодила будівлю й хоча згодом зовнішній вигляд було відтворено, та інтер’єри втрачені назавжди. Через кілька років після здобуття Україною незалежності колишній палац було передано жіночому монастирю Свята Різдва Христового. В монастир мене, як ведеться, не пустили. “Там нічого не збереглося”, – сказала монахиня, я так розумію, сестра Мінодора. “Божою поміччю виділили нам кошти на вікна в приміщеннях, де ми живемо”. І справді – стоять біленькі склопакети. Вікна нежитлових приміщень затягнуті поліетиленовою плівкою. Як пояснила монахиня, так вони рятують будівлю від перезволоження, внаслідок якого вона руйнується, обвалюється цегла, падають шматки стелі… Держава передала будівлю монастиреві, на цьому допомога пам’ятці архітектури з її боку закінчилася.

Як повідомляє Yaro, палац почали приводити до ладу. Всередині ведуться роботи. Хто фінансує – невідомо.

історія Андрушівщини історія Забара Андрушівського району історія населенних пунктів андрушівського р-ну історія Корчмище Андрушівського району історія Бровки Перші Андрушівського району

Post Navigation