Андрушівка Інфо

Інформаційний сайт про м.Андрушівка (Житомирська область)

Archive for the category “Видатні земляки Андрушівки”

Все життя присвятив дітям

В цьому році минає 50 років, як був призначений директором Червоненської середньої школи молодий і енергійний вчитель О. В. Сторожук. Розпочалось будівництво нового приміщення школи. Олександр Васильович з головою поринув у щоденні клопоти. Був він і педагогом, і інженером-будівельником. Потім зводили їдальню, гуртожиток, обладнували стадіон. З його ініціативи в навчальному закладі ввели автосправу, було також зразкове підсобне господарство, гарні ділянки, теплиця. Життя в школі вирувало. Вона одна з перших в області перейшла на кабінетну систему навчання. Цьому передувала колосальна робота по обладнанню сучасних предметних кабінетів, в яких навчалося 1300 учнів. Ґрунтовні і міцні знання з основ наук давав дітям великий педагогічний колектив. Вчителі пишалися тим, що багато їх випускників одержували золоті та срібні медалі. Душею шкільної родини був талановитий організатор, новатор О. В. Сторожук. Він встигав вести велике підсобне господарство, керувати навчально-виховним процесом. Жив школою, віддаючи роботі весь свій талант, був справжнім інженером дитячих душ. Йому цілком заслужено було присвоєно звання Заслужений вчитель України. Сорок років пропрацював Олександр Васильович директором Червоненської школи. На жаль, рано пішов з життя. Вже 10 років його немає серед нас. Але пам’ять про нього живе в серцях вдячних випускників, тих, хто працював з ним. В червні поточного року в Червоненській дільничній лікарні встановлено меморіальну дошку в пам’ять про колишнього головного лікаря М. В. Мриглода, який 26 років завідував лікарнею і багато зробив і для медичного закладу, і для людей. За це варто вклонитися колективу лікарні. Хотілося б, аби такий крок зробив і педагогічний колектив Червоненської ЗОШ І-ІІІ ст., уже не кажу, щоб навчальному закладу присвоїти його ім’я. Ця людина варта того, аби належним чином вшанувати пам’ять про неї.

Василь Гребенюк,
с. Малі Мошківці

Advertisements

Сергій Жуковський

«У будь-якій школі я можу підготувати призера обласної олімпіади»
Знайти його можна не на кафедрі, а серед студентів. Його блакитні очі відразу програмують вас на хороший настрій. Молодий, творчий, закоханий у свій предмет викладач кафедри прикладної інформатики та математики Сергій Станіславович Жуковський.
Народився 23 червня 1972 року в селі Малі Мошківці Андрушівського району Житомирської області.
Інформатикою цікавився ще будучи в школі. «Я відразу захопився цим предметом. Але в ті часи викладання й техніка були на досить примітивному рівні. Тому паралельно записався на курси». Після закінчення школи вступає на фізико-математичний факультет Житомирського державного педагогічного інституту.
«Я виріс у сім’ї вчителів, серед зошитів та книг. І хоча учнем був мовчазним та сором’язливим, все ж не побоявся обрати педагогічну стежку».
В студентські роки був учасником хору «Янтарів», де акомпонував грою на скрипці. «Основний мій інструмент – скрипка. Але, крім цього, граю на сопілці, фортепіано, баяні, гітарі. У хорі був впродовж навчання в інституті. За цей час ми об’їздили пів-України, були постійними учасниками різноманітних фестивалів, часто давали власні сольні концерти».
Отримавши диплом, був направлений на роботу в одну із шкіл Андрушівщини. «У класах було 5-7 учнів. Я викладав математику. Вже тоді робив спроби готувати дітей до участі в олімпіадах, але в нашу школу так і не дійшло жодного запрошення».
Відсутність хорошої бібліотеки, комп’ютерів та учнів пригнічувала. Молодий вчитель відчуває, що йому недостатньо простору для реалізації своїх ідей. «Коли я прийшов до голови районного відділу освіти з приводу роботи, він запитав мене: „Що таке Windows?”. Я чесно відповів, що не знаю. „Діти знають більше за вас”, і почув у відповідь. А через два роки мої учні вже займають перше місце у районній олімпіаді з інформатики».
З того часу Сергій Станіславович починає серйозно займатись підготовкою здібних учнів до участі в змаганнях та олімпіадах. За період роботи на посаді вчителя підготував близько десяти призерів обласних і чотири призери всеукраїнської олімпіади.
У 2002 році працює в Житомирському міському ліцеї при Житомирському державному технологічному університеті. У 2004 році запрошений на посаду асистента в наш університет.
«Зізнаюся чесно, працювати з учнями мені подобається більше. Там є справжня робота, яка виливається в конкретний результат. Студенти в цьому плані пасивніші, немає того бажання і запалу. На жаль».
Сергій Станіславович є постійним членом журі міських олімпіад з інформатики, проводить семінари для вчителів інформатики та читає лекції в інституті післядипломної освіти. «Я віддаюсь роботі повністю. І зараз з упевненістю можу сказати, що у будь-якій школі підготую призера обласної олімпіади».
Пан Сергій активно займається самоосвітою, захоплюється психологією, філософією, туризмом. «Прикро, що практично не маю часу на улюблені справи. На даний момент разом з учнями готую сайт з методичними та практичними рекомендаціями щодо підготовки до олімпіад, конкурсів, турнірів. До речі, таку ж тематику матиме і моя дисертація, над якою зараз працюю».
Щорічно мінімум десять його вихованців виборюють призові місця на обласних олімпіадах з інформатики. Один учень навіть став учасником всесвітніх змагань. Тому бажаємо Сергію Станіславовичу наснаги та творчої активності в такій благородній справі як робота з обдарованими учнями!

Ольга СТЕПУРЕНКО

Студентсько-викладацька газета Житомирського державного університету імені Івана Франка №52 грудень 2007

Доярочка

Заслуженим авторитетом і повагою серед колег по роботі та керівників СТОВ “Хлібороб” с. Степок користується Любов Петрівна Біла. Понад 15 років вона працює оператором машинного доїння. Робота не з легких, часто болять натруджені руки, бо ж надоюють ріки молока. Нині на молочно-товарній фермі працює шість доярок. Це молоді жіночки віком до 40 років. Їх старання приносять непогані результати. На даний час щоденний надій молока по господарству складає 1320 кг, а Любов Петрівна від 25 своїх корівок надоює 310 кг. Варто зазначити, що Степок – одне з тих сіл, яке може похвалитись працьовитими хліборобами й тваринниками. Люди тут поважають один одного, змалечку привчають своїх дітей до праці, прищеплюють їм порядність, працелюбність, доброту, повагу до старших. Адже чим би людина не займалася, а їсти всерівно хочеться – і хліба з салом, і м’яса, і молока. А в нас на Андрушівщині, і, зокрема, в Степку, всі ці продукти виробляються. Л. П. Біла разом з чоловіком виховують троє дітей, мають чимале господарство. Про цю родину гарно відгукуються сусіди, колеги по роботі. Нехай же ніколи не болять натруджені руки у Любові Петрівни та її подруг, а в домі кожного степківчанина будуть мир і достаток.

Марія Олексюк

Секрети щасливоЇ жінки

Близько двадцяти років Ніла Миколаївна Войтович працює в медичній галузі. Щодня із задоволенням поспішає на роботу у фельдшерсько-акушерський пункт Великих Мошківець, бо від неї залежить стан здоров’я жителів села.
– Не розумію, – каже вона, – коли хтось говорить, що йому не хочеться йти на роботу… А я це роблю із задоволенням, хоча вже стільки літ доводиться поспішати на допомогу людям в будь-яку годину доби й за будь-якої погоди. Свою професію я обрала за покликом серця, – посміхаючись розповідає ця мила жінка, – маленькою дівчинкою завжди гралася у медсестру, лікувала ляльок – робила уколи, аналіз крові. Мені, як завідуючій ФАПом, доводиться вирішувати ще й питання поліпшення матеріально-технічного забезпечення медичного закладу. Я намагаюся робити все для того, щоб односельцям, які звернулися за допомогою, було тепло і затишно. Нещодавно встановили в приміщенні нові вхідні двері, замінили частину вікон на склопакети. Завдяки спонсорській допомозі депутата районної ради Ю. В. Ющинського та безпосередній участі жителів села встановили навколо медичного закладу новий паркан. Найбільше у житті Ніла Миколаївна цінує чуйність, вміння співчувати, порядність, доброту. Найголовніше, на її думку, завжди залишатися людиною і бути відданою справі. Вона завжди приділяє належну увагу проблемам пацієнтів, цікавиться їх життям, родинами, вміє вислухати і зрозуміти, живе їх радощами й болями. Односельці знають, що Ніла Миколаївна завжди вчасно надасть необхідну кваліфіковану допомогу. Чуйна, добра і щира, вона переймається чужими проблемами, допомагає їх вирішувати, лишивши власні за порогом ФАПу. Інакше – запізнишся на виклик, а у хворого одразу – депресія, нервування, нікому, мовляв, я не потрібен, всі про мене забули… Як депутат районної ради, член Партії регіонів вона турбується про інвалідів, вирішуючи питання надання їм матеріальної допомоги. За порадою до Ніли Миколаївни йдуть діти війни, вникає вона і в проблеми багатодітних та неблагополучних сімей, сприяє їх вирішенню. Часто буває в дитячому садочку, місцевій школі, де контролює дотримання санітарних норм. Із задоволенням працює, із почуттям виконаного обов’язку поспішає додому, адже там на неї чекає люблячий чоловік. Дорослі діти – син Олег та донька Вікторія, завжди підтримують і розуміють свою маму. А чого ще бажати щасливій жінці?

Марія ОЛЕКСЮК

В Андрушівці з’явиться вулиця імені державного службовця Ніни Олексюк

Однією з найкращих у мікрорайоні “Червона гірка” районного центру Андрушівка Житомирської області поправу є вулиця Чехова. Починається вона майже від веселого плеса велетенського водосховища, пролягла між кучерявих садків понад розлогою улоговиною, за якою береться початком густий, дрімучий ліс. У рясних тутешніх комишах, які майже впритул підступаються до людських городів, котрі простяглися від ошатних будівель, в’юниться річечка, котра навесні аж кишить молодими щуками і іншою рибою. Вулиця ще знана тим, що мешкають на ній благодійні і душевні люди. І понад усе поважають вони сусідство, колективізм, безкорисливу дружбу, вміння вислухати одне одного. Скажімо, якраз у зеніті кожного літа у нас відзначається неформальне свято вулиці. Тоді звідусіль, хто де мешкає, кого й куди б не закинула премудра доля, добираються сюди, на берег Гуйви, щоб зустрітися з колишніми і нинішніми друзями, погомоніти, розповісти у колі близьких і майже рідних людей про себе, про свою сім’ю. Про свої успіхи, а, можливо, й проблеми. Поважні науковці, солідні директори, управлінці, ректори й проректори на якийсь час стають колишніми дітьми, вихованцями цього куточка межі Лісостепу і Полісся. За останні два десятиліття не було жодного літа, аби вулиця до самого липневого світання не смажила шашликів, не купалася під високими літніми зорями в Гуйві-ріці. Співаючи веселих пісень, частівок. Ті, кого колись привозили на таку вечорниці в дитячих колясках, тепер сюди приходять уже зі своїми дітьми. А цими днями в мешканців тутешньої місцини виникла одна цікава ідея. Вона викладена у зверненні мешканців крайньої вулиці “Красної гірки» до депутатів міської ради Андрушівки. Ось воно:

До Андрушівської міської ради
Жителів вулиці імені Чехова

Звернення
Ми, жителі вулиці імені Чехова мікрорайону “Червона гірка”, звертаємося з наполегливим проханням перейменувати нашу вулицю на ім’я колишньої нашої жительки Ніни Володимирівни ОЛЕКСЮК (ДОВГОЇ). Вулиця наша нині носить ім’я великого російського письменника А.П. Чехова. Не секрет, що житлових масивів із подібним найменням тисячі в Україні. Вважайте, що такий знайдеться замало чи не в кожному більш-менш крупному населеному пункті. І тому ніякого гріха не станеться, коли на одну з таких вулиць стане менше. Для нас у стократ важливішим нині є те, щоб вулиця носила ім’я колишньої нашої сусідки, авторитетної в минулому громадянки, скромного і сумлінного державного службовця та просто доброї, щирої, світлої жінки Ніни ОЛЕКСЮК. Народилася й виросла вона в простій робітничій родині на нашій вулиці. Батько й мати її – колишні працівники цукрового заводу. Ніна закінчила середню школу, Житомирський сільськогосподарський інститут. І все своє життя трудилася на наших очах у районному управлінні сільського господарства. Порядність і скромність – ось головні риси цієї доброї жінки, матері. Але в районі і області вона була знаним фахівцем своєї справи і тому займала відповідальні посади в структурах державної влади. Остання з них – перший заступник начальника районного управління сільського господарства з економічної роботи. Для нас же вона була щирою, душевною сусідкою, яка завжди готова була прийти на допомогу кожному. Маємо нині визнати, що саме завдяки старанням, клопотам, наполегливості Ніни Володимирівни наша вулиця, однією з перших на “Красній гірці” ще на початку незалежності України стала газифікованою. Власне, саме тоді, коли про подібне, через економічні негаразди в державі, вже навіть треба було забути мріяти. А ось Ніна ОЛЕКСЮК зуміла запалити для нас усіх світло надії в кінці темного тунелю. Це було справжнім людським подвигом. В ім’я ближніх. Так, на жаль, сталося, що після цієї для нас усіх вельми важливої події ми фактично не встигли скласти їй належну подяку: Ніна Володимирівна дочасно пішла з життя. І наше нинішнє звернення до міської ради, це, не що інше, як крок запізнілої щирої, природної, душевної вдячності сусідів за зроблене для них добро порядній і відповідальній людині. За турботу, увагу, безкорисливу допомогу всім нам і нашим майбутнім нащадкам. Хто жив, живе і житиме на нашій славній вулиці. Життя пролітає як мить. Багатьох із тих, хто запалював на нашій вулиці перший газ уже немає в живих. Ожилу вулицю заселяють нові люди, нові сім’ї. І це цілком закономірно. Як і те, мабуть, що їм теж, варто було б знати, хто свого часу подбав про їхнє благополуччя. Кому їм належить складати подяку за нинішній комфорт. Тому переконливо просимо нашу вулицю Чехова перейменувати в вулицю порядної жінки, матері, трудівниці Ніни ОЛЕКСЮК. Хочемо звернути особливу увагу на те, що, мабуть, уперше в історії нашого району й області люди просять найменувати свою вулицю іменем скромного державного службовця. Це, думається, стане прикладом для всіх тих, хто нині знаходиться на щаблях влади. Так потрібно служити людям, щоб вони через роки бажали пам’ятати ваше ім’я. Як ми пам’ятаємо Ніну ОЛЕКСЮК.
***
Цією публікацією, від імені вуличного комітету звертаюся до всіх депутатів міської ради Андрушівки підтримати нашу ініціативу. Принагідно зауважу, що ми вже зібрали на підтримку цієї ідеї практично всі до одного підписи мешканців вулиці – їх майже 150, а також три десятки підписів тих, хто свого часу проживав у цьому краї, чиї рідні мешкають нині тут. Якщо міська рада піде назустріч побажанням громадян, а іншого розв’язання цього питання, я й не уявляю собі, ми плануємо на початку вулиці встановити невеличку граніту стелу, яка розповідатиме про Ніну Володимирівну Олексюк, іменем якої названа наша вулиця. Цікаво, що на нашій вулиці мешкають діти й онуки славної нашої землячки. Думаю, що їм комфортно буде проживати на вулиці імені їхньої матері та бабусі…
Броніслав Черкавський,
голова вуличного комітету.

На знімку: Броніслав Карлович Черкавський.

Олександр Горобець

Вчитель за покликанням

Надія Никифорівна КОРОЛЬ нещодавно відсвяткувала свій ювілейний день народження. Прожиті роки вимірюються добрими справами, а їх немало на рахунку в цієї вимогливої і відповідальної, мудрої і щирої жінки, вчителя за покликанням. Маючи глибокі фахові знання, добре серце, справжній талант педагога й організатора, вона навчила й вивела на широку дорогу самостійного життя не одне покоління учнів Андрушівської міської школи № 1. Багато вихованців, шануючи вчителя, любили її предмет – фізику, а тому стали інженерами, вчителями, будівельниками. Вони й зараз часто телефонують своїй наставниці, приходять в гості. А молодші колеги, кому довелося працювати разом з Надією Никифорівною, вдячні їй за щирі поради, підтримку, вміння прийти на допомогу. Шановна колего! Щиро вітаємо Вас з ювілеєм! Зичимо міцного здоров’я, добробуту та довгих років життя.

Вчителі-ветерани Андрушівської міської школи № 1

З одним записом у трудовій

Марію Станіславівну Баранівську я знаю, відколи пам’ятаю себе. На роботу в наше село вона прийшла молодим фельдшером у 50-х роках минулого століття. Роботи вистачало, образно кажучи, на цілу добу. В селі було майже тисяча жителів. Від наших Великих Мошківець до Червоного, а тим більше до Андрушівки зовсім не близько. Отож всю надію покладали на місцевого медика.
– На початку було дуже важко, – згадує Марія Станіславівна. – Дороги в селі грунтові, у дощ чоботи не скидай – без них не доберешся на виклик. А коли прийшла до хворого – ти його перша надія і поміч. Ще й досі в селі називають Марію Станіславівну рятівницею, цілителькою, а місцеві дотепники у свій час казали про сільського фельдшера: «наш професор». І не даремно, бо ставила без рентгену і УЗД безпомилкові діагнози, які потім підтверджували лікарі. На той час в село мало коли доїжджала швидка допомога. А діток народжувалося багато, пологи у більшості випадків приймала сільський фельдшер. Так що ні легкого дня, ні спокійної ночі не мала завідуюча сільським ФАПом М. С. Баранівська. У нашому селі знайшла Марія Станіславівна своє щастя – вийшла заміж за вчителя місцевої школи Якова Никаноровича, разом побудували дім, з якого провели у самостійне життя своїх дітей. Дочка Галя обрала мамину професію – завідує ФАПом в одному з сіл Черняхівського району, син Олександр має вищу освіту, працює в Житомирі. Навідуються до бабусі й онуки. Цю жінку поважають і люблять односельчани, провідують, звертаються за порадами. У трудовій книжці М. С. Баранівської один запис – зав. фельдшерсько-акушерським пунктом с. В. Мошківці, де пропрацювала 45 років, не одне скликання обиралась депутатом сільської ради, очолювала жіночу раду. Наприкінці вересня наша Марія Станіславівна відзначила своє 80-річчя. Вдячні односельчани адресували ювілярці найтепліші побажання міцного здоров’я на довгі роки. Нехай Господь дарує Вам многії і благії літа!

Тетяна Поліщук,
секретар Великомошківецької сільської ради
andrushivka-blog.pp.ua

Учительське серце

Близько трьох десятиліть очолює педагогічний та учнівський колективи Городківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Тамара Михайлівна МАКОВЕЦЬКА. Щоранку з посмішкою на вустах вона зустрічає на шкільному подвір’ї своїх колег та вихованців. Як директор навчального закладу, вчитель-історик професійно займається своєю справою, вирішує багато питань, які стосуються навчального процесу. Кожну дитину поважає як громадянина й особистість. З одного боку – вона ніжна і лагідна, з іншого – вимоглива. Кожну дитину намагається орієнтувати на успіх, тобто навчити вмінням сконцентруватися, зрозуміти, чого хоче від життя. Ця мудра, честолюбива і невгамовна жінка сприймає свою роботу як високу місію. Тамара Михайлівна – Заслужений вчитель України, її люблять і поважають нинішні й колишні учні, їх батьки, колеги, бо має велике і щире серце, де вистачає місця для всіх.

Марія ОЛЕКСЮК

Дякуємо за нелегку працю

Поволі падає золоте листя і вкриває задуману землю розкішним пухнастим килимом, у якому ніби загубилися ваші ніжні посмішки, дорогі вчителі! Вони, як маленькі натомлені сонця, розсипаються міріадами грайливих блискіток і наповнюють ваші очі радістю. І це золото, дароване вам щедрою осінню в знак щасливої долі, і день цей, осяяний тисячами щирих посмішок вдячних учнів, належать вам, дорогі наші наставники. З великою шаною і повагою ми, учні 10-А класу, хочемо розказати про вчителів нашої школи, про цей дружній колектив однодумців, яких об’єднує життєве кредо – любов до дітей. Вчитель – це не тільки людина, що навчає різним наукам, він є носієм духовного та морального початку. Головна мета кожного вчителя – передати свої знання молодому поколінню, а зробити це нелегко. Але вони, не жаліючи своїх сил, роблять це кожного дня. Саме вчителі, наші “другі батьки”, допомагають нам стати розумнішими і в майбутньому досягти омріяних висот. Наша перша вчителька Шпаківська Неля Володимирівна багато сил і умінь доклала щоб ми навчилися читати, писати, рахувати, відкрила неозорий світ книги. Фещенко Наталія Броніславівна стала нашою другою шкільною “мамою”. Саме вона згуртовує наш непосидючий клас, контролює наші оцінки і поведінку. Завдяки її ентузіазму ми відвідали Київ, Умань, Львів, Кам’янець-Подільський. її уваги і тепла вистачає на всіх дітей, з якими їй доводиться працювати. Кожен учитель нашої школи заслуговує щирих, теплих, вдячних слів за відданість обраній професії. Тож прийміть нашу вдячність за високе служіння обраній справі, самовідданість, добро і щедрість душі. Бажаємо вам міцного здоров’я, щастя, благополуччя, великих творчих успіхів і невичерпної наснаги. Дякуємо Вам за вашу працю, за те, що відкрили нам дорогу у майбутнє, за віру в наші сили.

З повагою учні 10-А класу Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1

Павловська Ольга Петрівна

Народна артистка України

Ольга Петрівна Павловська народилася 9 червня 1939 року в селі Лебединці в селянській родині. Після закінчення в 1956 році Бровківської середньої школи була зарахована до Поліського хору „Льонок”. В цьому колективі працювала до 1960 року. Цього ж року її запросили до Волзького народного хору в м. Куйбишев, де вона була солісткою. Перший вчитель Ольги – Анатолій Авдієвський організував Черкаський народний хор, до якого запросив Ольгу. У 1966 році Анатолій Шашкевич пише пісню „Степом, степом”, яку вперше проспівала Ольга Павловська. Цю пісню співачка виконувала при відкритті меморіалу Вічний вогонь на могилі Невідомого солдата у Москві в жовтні 1967 року.
В цьому ж році їй було присвоєно звання заслуженої артистки України. У Черкаському хорі О. Павловська мала свій репертуар. Спеціально для неї були написані „Мамина вишня”, „Ой, я маю чорні брови” і багато інших. У 1987 році О. Павловська була удостоєна звання народної артистки України. У 1999 році співачка була нагороджена орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.
Померла Ольга Павловська 14 грудня 2002 року і похована на Черкаському міському кладовищі.

Post Navigation