Андрушівка Інфо

Інформаційний сайт про м.Андрушівка (Житомирська область)

Search Results for: “Історія Гарапівка Андрушівського району

Андрушівка – цукрова столиця Російської імперії

АНДРУШІВКА – МІСТО ЦУКРУ Й АВІАЦІЇ

Статус міста обласного значення Андрушівка носить із 1975 року. У цей час його населення становить біля 13-и тисяч чоловік. Відстань до Житомира – 47 кілометрів. Місто розташоване на ріці Гуйва. Цікаво, що на сьогоднішній день Андрушівский район вважається одним із самих заможних регіонів Житомирської області – головним чином за рахунок виробництва цукру, спирту й видобутку бурого вугілля. Але славиться Андрушівка не тільки цим…

АНДРУШІВКА – ЦУКРОВА СТОЛИЦЯ ІМПЕРІЇ

Уперше назва Андрушівка зафіксована в історичних документах в 1683 році. Спочатку це було невелике село, що почало розростатися завдяки тому, що в 1848-му році тут був побудований перший на Житомирщині завод з виробництва цукру. Цікаво, що “цукровий король” Терещенко, на чию частку доводилося до 60% виробництва цукру в Росії, вивіз рецепт готування чистого білого цукру із цукрового буряка прямо з Індії, купивши технологію в якогось індійського раджі за 500 рублів золотом. Саме ця технологія й була застосована на Андрушівському цукровому заводі. Й так вдало, що родина Терещенко перетворилася у фактичних монополістів цукрового ринку імперії. В Андрушівці Терещенко спорудив особняк, справжній замок, у якому не гидував бувати навіть цар. Історія донесла до нас легенду (а може, і не легенду зовсім) про візит в Андрушівку російського государя. Цілу версту дороги до свого замку Терещенко висипав білосніжним цукром-піском, оскільки справа була влітку, і по цій дорозі прокотив царя в санях. Ще одна легенда розповідає про те, що в маєтку Терещенко була ціла алея, вимощена золотими монетами. Причому монети не лежали, а всі до єдиної були поставлені на ребро! Сучасні шукачі скарбів перерили в пошуках цієї легендарної алеї весь особняк і прилягаючі до нього території, але ніякої “золотої дороги” не знайшли. Можливо, це і є сама справжня легенда, оскільки “цукровий олігарх” Терещенко гроші рахувати вмів і такими дурницями навряд чи б зайнявся. Є ще одна легенда, відповідно до якої Терещенко підніс англійському королеві в подарунок золотий злиток вагою в 25 кілограмів, відлитий у формі британської корони. Можливо, що й це міф, однак по дивному збігу обставин, в 1893-му році, через півроку після подарунка, терещенківський цукор, вироблений в Андрушівці, стала масово закуповувати Англія, хоча привезений з Індії аналогічний продукт був трохи дешевше.

Однак крім цукру, було в клану Терещенко ще одне захоплення, теж, між іншим, державного значення. Саме завдяки йому Терещенки одержали графський титул, а Андрушівка стала столицею російського… літакобудування!

історія Бровки Перші Андрушівського району історія селищ андрушівського р-ну історія Зарубинці Андрушівського району історія Гарапівка Андрушівського району історія Новоівницьке Андрушівського району

Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області

Історія цього поселення сягає сивої давнини. Коли воно датоване – невідомо. Під час навали монголо-татарської орди це поселення було зруйноване і спалене, а людей – кого повбивали, а хто втік в навколишні ліса і сховався від ординців. Та коли почалися холоди, люди виходили з лісів і мусили йти до ординців. Їм дозволяли селитися на старих місцях. Татарам потрібна була робоча сила. Поступово село відбудовувалося, люди почали господарювати. Та коли в призначений час приходили ординці за даниною, населення поселення старалося не давати данини. Непокірних били, катували і таким чином ординці збирали данину. Ці страшні і важкі часи ординської неволі населення відобразило в назві свого поселення “Гарапівка”.

Минали літа. Змінювалася влада, та назва села залишалася колишньою.

Село до 1923 року входило в склад Андрушівської волості Житомирського повіту. Розташоване за 7 км на південний схід від райцентру та за 8 км від залізничної станції Бровки. Входило до складу Андрушівського маєтку графів Бержинських. Церква Покровська, дерев’яна, збудована у 1895 році землевласником Миколою Терещенком. Її спорудили на місці храму, який існував з 1744 року. Закрита в 1934 році, а приміщення передано під зерносклад. Зруйнована у 1969 році. В 1899 році в селі нараховувалось 734 жителі – 119 дворів, а в 1941 році – 639 жителів, 172 двори.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для “Андрушівка Онлайн”

історія сел андрушівського р-ну житомирської обл історія Забара Андрушівського району історія населенних пунктів андрушівського р-ну історія Червоне Андрушівського району історія селищ андрушівського р-ну житомирської обл

Історія села Лебединці Андрушівського району Житомирської області

Село Лебединці, від дня свого заснування, тепер стоїть на третьому місці. Перше населення було біля хутора. Там була долина, яка називалася “Криничка”. Від цього хутора, попід вчорайшанським лісом, йшла дорога на Паволоч і називалася вона Бердичівським шляхом (в народі “Чумацьким Шляхом”). А біля цього шляху було озеро, яке називалось “безодня”.

Струмок, біля якого розмістилося теперішнє населення починається на лебединських полях з болота, яке називалося “Святим озером”. Біля цього озера одне з урочищ, на схід від села, називається “Церковним”, або по народному “хрести”.

На це поле перемістилися люди, які залишилися живими після знищення татарами першого поселення, яке називали “хуторище”. В урочищі “церковище” знаходяться кам’яні хрести, закопані в землю, щоб не заважали обробітку землі. Однтм з яких, із слов’янським написом 1666 року, залишився на поверхні землі до 1941 року. За легендою, давнє село і церква теж були спалені татарами, а люди розігнані, побиті або забрані в полон. Це село називалося “Хрести”.

Вверх від нього, до Бровок, є поле, що називається “могили”. За легендою на цьому полі був великий бій і є старі могили.

Третє село, була ферма Городецького пана. На цій фермі було поселено 5 сімей кріпаків. Жили вони в п’яти хатах, біля великого ставка. За легендою ці сім’ї пан виграв в карти у свого знайомого із Лебедина, що на Сумщині. Ще одна легенда оповідає, що в ставках, біля панського будинку, були красиві чорні лебеді, яких розводили і доглядали кріпаки.

Село розташоване на берегах річки Нетечі. В 1741 р. в Лебединцях було 40 дворів, а в 1863 році було 974 жителів. Землі мав панський маєток 2662 десятини. У XVIII столітті село належало до обширних володінь пана Любомирського, а на початку XIX столітті пану Олещинському.

Церква Свято-Богословська, дерев’яна. Вона згадується у візиті за 1741 р. та 1746 р. Побудована в 1736 році. Стояла вона неподалік церкви, яка була побудована в 1787 році, і стояла до середини XIX століття. Теж була дерев’яна. Згоріла 31 липня 1856 року. На цьому місці була закладена кам’яна церква. Вона була відкрита 7 жовтня 1861 року.

Село Лебединці розташоване за 14 км, на південний схід, від районного центру та за 9 км від залізничної станції “Бровки”.

В 1972 році в селі було нараховано 441 двір, де проживало 1350 чоловік. Перші писемні згадки про село відносяться до 1683 року.

Під час Великої Вітчизняної війни комсомольцями села була створена підпільна організація, яка згодом стала диверсійною групою загону ім.Чапаєва. В одній з операцій загинули комсомольці: Ю.А. Шлапак, В.І. Гагич, І.С. Гагич та А.Т. Перець.

У лебединецькому лісі збереглася партизанська землянка того часу. Після війни, біля неї встановлено пам’ятний знак.

Уродженцями села є заслужений художник РРФСР В.С. Рогаль, заслужена артистка УРСР О.П. Павловські, кандидат сільськогосподарських наук Є.П. Шут, А.А. Зелінський, А.В. Кошмак.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для “Андрушівка Онлайн”

історія сіл андрушівського р-ну історія Ярешки Андрушівського району історія Павелки Андрушівського району історія Гарапівка Андрушівського району історія Нехворощ Андрушівського району

Історія села Лісівка Андрушівського району Житомирської області

Поширена легенда про походження назви цього поселення така:

Загадково, по-змовницьки шумів ліс. Здавалось, йому не буде кінця-краю. Так думали прихожани. Але мужніх і дужих людей ніщо не лякало.

Та одного разу природні сили поглумились над прихожанами. Трапилось це вночі. Вітер злісно хилив додолу дерева. Люди, наполохані небаченим досі лихом, гуртом стояли біля господи свого старшини. Небезпека насувалась. Високо вгорі запалала блискавка і її вогненне дихання торкнулось гордих кучерявих дубів, іскрами посипалось на голови людей, запалило все довкола.

Пожежа вирувала. Велика вогненна лавина сунула на оселі, жадаючи спалити все. Але люди не хотіли вмирати, тому з сокирами і мечами в руках вступили в боротьбу за життя.

Падали додолу зрубані дерева. Ніхто не рахував жертв. Боротьба тривала довго, та на допомогу прийшла сама природа – невдовзі почалась злива і вогонь згасав. Важко дихаючи та скорботно зітхаючи, він помирав біля ніг людей.

Лихо, зім’яте силою, дружбою і сміливістю людей, залишило поселення. Настав ранок – світлий, лагідний, як ніколи раніше. Сонячні промені пробивались навипередки, щоб зігріти відважних життєлюбів.

Після цього люди з гордістю назвали себе лісівчанами, а поселення – Лісівкою. Вони поклялись назавжди лишитись на цій землі. Жили мирно, багато працювали і берегли відвойоване мужністю своєю життя.

Справді, по обидва боки поселення був Андрушівський ліс, і село було, наче в лісі. Від цього пішла і назва цього поселення – Лісівка. В поселенні проживали і українці, і поляки, тому село мало дві назви: Лісівка (українське) і Лясівка (польське).

Селе розташоване на берегах річки Гандзі, притоки Гуйви в південно-східній частині Житомирської області. Від Андрушівки віддалене на 3 км, а від обласного центру – на 50 км.

В XVІІ ст. село належало польським панам. В 1793 році Лісівка відійшла до складу Російської імперії і належала Волинській губернії Андрушівського повіту.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для “Андрушівка Онлайн”

історія населенних пунктів андрушівського р-ну житомирської обл історія Гарапівка Андрушівського району історія Мостове Андрушівського району історія Андрушівщини історія Нехворощ Андрушівського району

Історія села Зарубинці Андрушівського району Житомирської області

Кажуть, що на землях, де нині розташоване село, жив заможний селянин Заруба. Він був добрим господарем і допомагав односельчанам. Після його смерті село почали називати Зарубинці. 2. Розповідають, що це діялось ще дуже давно, коли люди жили ще племенами. У дрімучих лісах поселились сміливі, волелюбні люди. Серед них був веселий, вмілий і вродливий юнак-мисливець, якого поважала вся громада. Кохав юнак дівчину із свого ж племені, але таємно любились вони, бо батько заборонив синові кохатися. Не раз батько попереджав про це сина: – Не смій волочитися за дівкою. Запам’ятай, що для тебе головне – мисливство. А як не послухаєш, то відрубаю твою голову своєю ж рукою. Але не послухав юнак батька, бо в серці юнака була така палка любов до дівчини, що не могла її згасити ніяка сила. Наступного попередження не було. Коли батько побачив сина з коханою дівчиною в парі, то не стримав своєї люті. Він зарубав сина сокирою, з якою ходив на полювання. Мертвим звалився син до батькових ніг. Після цієї пригоди люди племені залишили поселення і завжди з острахом обминали це місце – місце вбивства сина батьком. Поселилися люди недалеко від цього місця – за широким і високим валом. Згодом виросло нове поселення і назвали його Зарубинцями. Ця назва села залишилась й до наших днів. Село Зарубинці розташоване за 9 км на північний схід від районного центру та за 12 км від залізничної станції Яроповичі. Село відоме з 1602 року. До 1923 року с. Зарубинці входило в склад Ходорківської волості Сквирського повіту. В середині ХІХ ст. це село (разом з с. Тарасівкою) належало до володінь пана Антона Алоїзовича Прушинського. Мало село (разом з с. Тарасівкою) 3206 десятин землі. У 2-й половині ХІХ ст. частину землі придбав Олександр Терещенко. В селі діяло 8 вітрякових млинів, 2 кузні, було 3 крамниці і церковнопарафіяльна школа. Про Свято-Покровську Зарубинецьку церкву у візиті за 1746 рік пишеться: «…вона закладена по звичайному дозволу, ще не закінчена, покрита соломою, нема дзвіниці…» Ця церква була відновлена на місці більш древньої. В кінці 70-х років ХІХ ст. була побудована Покровська дерев’яна церква, яка є й тепер (Після кількох ремонтів). До революції їй належало 48 десятин землі. В 1900 році в селі було 1582 жителі, які жили в 238 дворах (будинках), а в 1941 році було 1885 жителів і вже 454 двори.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для “Андрушівка Онлайн”
Андрушівка Онлайн

історія Гарапівка Андрушівського району історія Зарубинці Андрушівського району історія Міньківці Андрушівського району історія Жерделі Андрушівського району історія Малі Мошківці Андрушівського району

Post Navigation