Андрушівка Інфо

Інформаційний сайт про м.Андрушівка (Житомирська область)

Search Results for: “Історія Андрушівка

Андрушівська астрономічна обсерваторія “Липневий ранок”

Історія

Обсерваторія побудована Юрієм Іващенком, дитинство котрого пройшло в Андрушівці.

Почала будуватись в 1998 році. Була домовленість з АН України про використання 8-метрового цейсівського куполу. Він уже близько десяти років лежав у розібраному стані (маса шість тонн) в Головній астрономічній обсерваторії НАН України. Через розпад СРСР Академія не мала коштів на реалізацію попередніх планів з його встановлення.

Телескоп був наданий Міжнародним центром астрономічних та медико-екологічних досліджень (цей центр є складовою частиною Національної АН України) й переправлений з піку Терскол (Росія) як майно України. Багато часу й зусиль пішло на монтаж та налагодження обладнання.

12 квітня 2001 року, коли людство святкувало 40 років першого польоту в космос, Андрушівська обсерваторія розпочала свою наукову роботу. Під час відкриття обсерваторію відвідала делегація учених-астрономів, серед них були Ярослав Яцків, Клим Чурюмов, Василь Івченко, Віталій Кислюк, Ростислав Кондратюк, директор Житомирського музею космонавтики ім. С. П. Корольова Ольга Копил. Українська астрономічна асоціація визнала Андрушівську обсерваторію як таку, що вступила в дію, i прийняла її до своїх лав колективним членом.

Обсерваторія має поетичну назву «Липневий ранок» («July Morning»).

Перші успіхи

Спершу в обсерваторії постійно працювали п’ять ентузіастів. У ніч з 18 на 19 вересня 2003 року під час спостереження за транснептуновим об’єктом вони побачили потік астероїдів. Сім з них раніше не були відомі науці, про що андрушівські астрономи негайно повідомили у Міжнародний центр малих планет, що розташований у Гарварді. Звідти прийшла відповідь, що п’ять об’єктів вже зафіксували американці, проте два зарахували Андрушівці.

Малій планеті Сонячної системи під номером 117240 Міжнародна астрономічна спілка у 2006 році присвоїла ім’я українського обласного центру — Житомира.

У 2005–2012 роках Андрушівська обсерваторія входила до 20 найплідніших обсерваторій світу за спостереженнями малих планет.

Обсерваторія та обладнання

8-метровий купол та касегренівський рефлектор з діаметром головного дзеркала 60 см. Zeiss-600, головний павільон
Телескоп-рефлектор з діаметром головного дзеркала 60 см S-600 для спостережень за об’єктами техногенного походження та космічним сміттям (з 2009 р.), південна вежа павільйону «Східне око»
Телескоп-рефлектор з діаметром головного дзеркала 12 см для аматорських спостережень, північна вежа павільйону «Східне око»
CCD-Камери S1C-017 (Електрон-Оптроник, Санкт-Петербург), PL0900 та PL16803 (FLI, США).

Астрономічні відкриття

Серед інших в Андрушівській обсерваторії було відкрито два астероїди групи Амура — 2007 QA2 та 2008 KB12.

Астероїди, відкриті в ААО, що отримали номери

Станом на 30 січня 2013 року 97 астероїдів, відкритих у Андрушівській астрономічній обсерваторії, отримали номер:

117240 Житомир
120405 Святилівка
133293 Андрушівка
152217 Акосіпов
155116 Верхівня
(157271) 2004 RK222
159011 Радомишль
159181 Бердичів
161962 Гальчин
175636 Звягель
177982 Попільня
181249 Ткаченко
185250 Коростишів
190026 Іскоростень
199986 Червоне
202778 Дмитрія
207585 Любар
(207653) 2007 OS3
207695 Ольгакопил
207899 Грінмалія
212465 Горошки
212723 Кличко
214487 Баранівка
216451 Ірша
216910 Внуков
217420 Олевськ
220418 Головино
221073 Овруч
(226858) 2004 TY13
227326 Народичі
(235615) 2004 PS104
239307 Кручиненко
240381 Ємільчине
241192 Пулини
241538 Чуднів
243204 Кубаньхорія
245890 Криниченька
246132 Лугини
246164 Здвиженськ
251001 Случ
251018 Любірена
251449 Олексакороль
(253536) 2003 SB215
(261291) 2005 UC159
(262418) 2006 UV61
(263349) 2008 CN117
(266574) 2008 HK3
269245 Катастіні
(269251) 2008 QW28
(269252) 2008 QA29
(274300) 2008 QG24
274301 Вікіпедія
(274333) 2008 RT21
(274334) 2008 RP22
(274843) 2009 QF30
(275225) 2009 WO215
(278386) 2007 NK2
(278609) 2008 PP17
(278645) 2008 RQ22
(281459) 2008 SU148
(284754) 2008 VD13
(287875) 2003 SV313
(290127) 2005 QC149
(291855) 2006 ON14
(291923) 2006 QW23
(293707) 2007 QT1
(294814) 2008 CJ117
(295329) 2008 HG2
(295492) 2008 RT22
(295841) 2008 VT13
(295842) 2008 VN14
296987 Пйотрфлін
(300932) 2008 CL117
(302932) 2003 SB314
(311784) 2006 UT61
(311786) 2006 UW62
(315276) 2007 TK91
(315492) 2008 AV
(316084) 2009 KT8
(318794) 2005 SL134
(325368) 2008 QK24
(325372) 2008 RS22
(328509) 2009 QC10
(329637) 2003 SV126
(330753) 2008 ST148
(332084) 2005 UQ12
(332409) 2007 NH2
(332434) 2007 UZ4
(335416) 2005 UR12
(336094) 2008 HN3
(336470) 2008 VQ14
(341109) 2007 LQ
(342666) 2008 VC13
(345848) 2007 OX2
(348239) 2004 SB26
(352167) 2007 RN39
(352654) 2008 QJ24

Авторство більшості цих відкриттів (95-и станом на 30 січня 2013) вважається колективним і вказане як «Андрушівка» (Andrushivka). За абсолютним рейтингом відкривачів малих планет за кількостю відкриттів андрушівський колектив посідає 102-те місце у світі.

Відкривачами 120405 Святилівки вважаються Олег Геращенко та Юрій Іващенко, а (157271) 2004 RK222 — Г. Ковальчук і В. Локоть. З урахуванням цих астероїдів обсерваторія посідатиме соте місце у світі.

Історія Андрушівського району

На території Андрушівщини люди з’явилися понад 100 тисяч років тому. Особливо поширеними на території краю були стоянки епохи бронзи і заліза. Тут проживали в цей період племена скіфів – орачів. До цього часу збереглися скіфські кургани біля сіл Волосів, Стара Котельня.
Історія Андрушівщини ІХ – ХІV століть тісно пов’язана з історією Київської землі. Оборонні споруди від кочівників під назвою Змійкові вали проходили і через наш край. Частково вони збереглися в районі сіл Стара Котельня, Яроповичі, Лісівка. У „Літописі Руському” серед фортець південного порубіжжя згадуються Котельниця (нині Стара Котельня), Ярополч (с.Яроповичі) і Мунарів (с.Городище).
На території нашого краю проходили кровопролитні бої з половцями. У 1159 році спільними силами галичан і киян вони були розбиті між Мунаревом і Ярополчем.
Справжнім лихом для краю стала монголо-татарська навала. Було повністю знищено древнє містечко Хворощ (нині с.Нехворощ).
У 1569 році в результаті Люблінської унії Україна, а в її складі і територія Андрушівщини, попали під владу Польщі.
Наступ польської шляхти на права українців викликав опір народу. Жителі нашого краю були активними учасниками козацько-селянських повстань в загонах К. Косинського, С. Наливайка.
В І половині ХVІІІ ст. зароджується гайдамацький рух, активними учасниками якого були наші земляки. У 1734 році селяни разом із загоном гайдамаків зруйнували панський маєток у Котельні.
У 1793 році разом із землями Правобережної України територія Андрушівщини ввійшла до складу Російської імперії.
В кінці ХVІІІ століття починає зростати роль Андрушівки в житті краю. Вже на початку ХІХ ст. в селі з’явилися виробничі об’єкти промислового значення, а саме: винокурня, шкіряний завод, чотири водяні млини. Дальшого розвитку набувало кустарне виробництво, ремесло (гончарне, ткацьке, деревообробне).
У 1848 році в Андрушівці почала діяти соковарня, що започаткувала цукроваріння у краї.
У 1865 році було збудовано цукровий завод у Яроповичах і був власністю товариства цукровиків.
Справжній переворот у цукровій галузі краю пов’язаний із родиною Терещенків. У 1869 році Артемій Терещенко викупив маєтки у графів Бержинського (Андрушівка) та Грохальського (Червоне). У 1870 році у Червоному почав діяти цукровий завод, а у 1873 році на базі Андрушівської цукроварні було споруджено потужний і високомеханізований на той час завод, на якому у 1874 році працювало 1190 робітників. 1876 рік став роком запуску в дію Іванківського цукрозаводу.
У 1883 році в Андрушівці почав діяти спиртовий завод.
Розвиток цукрової промисловості призвів до змін в Андрушівці і селах району. Андрушівка зросла і за кошти Миколи Артемовича Терещенка була благоустроєна. Більшість вулиць вимостили бруківкою, парк біля маєтку засаджено новими породами дерев.
У 1871 році на кошти Терещенка в Андрушівці відкрили однокласне училище. Серед його випускників Вероніка Морозова – одна з перекладачів творів Джека Лондона на українську мову. Однокласне училище Терещенки відкрили і у Червоному.
Зазнавали змін й інші населені пункти. Зокрема, Котельня у 1866 році стала волосним центром Житомирського повіту. Немаловажне значення для економіки краю мало будівництво у 1870 році залізної дороги Київ – Одеса, яка пройшла через територію нашого району (станція Бровки Перші).
Одним з найбільших спиртових заводів на Волині був завод у Червоному, який належав Терещенкам. На підприємстві протягом року виробляли майже 30 тисяч відер спирту.
Напередодні Першої світової війни Ф.Ф. Терещенком при Червоненському цукровому заводі були організовані авіамайстерні. Випробування літаків, що будувались в Червоному, здійснювали знаменитий льотчик П.М. Нестеров та одна з перших жінок-льотчиць Л.О. Галанчикова. Промисловість краю була представлена також млинарством, різними ремеслами та кустарними виробництвами.
В цілому Андрушівщина на початку ХХ століття залишилась аграрним краєм. Основна маса землі належала поміщикам – фабрикантам Терещенкам та заможним селянам. Лише в Андрушівському маєтку М.Терещенку належало 25176 десятин. Більшість селян страждали від малоземелля і безземелля. Жителі навколишніх сіл Андрушівки трудилися на цукрових плантаціях Терещенка, отримуючи мізерну плату за важку працю. Тому початок ХХ століття для нашого краю характеризується масовими селянськими заворушеннями.
Бойові дії Першої світової війни (1914-1918 рр.) на території нашого краю не велися, але війна безпосередньо зачепила Волинську губернію, а у її складі й Андрушівщину. З початком війни на території Волині було оголошено військовий стан. Війна призвела до занепаду господарства краю. Для потреб російської армії було реквізовано від 50 до 60% селянської худоби. На плечі селян ліг тягар утримання розквартированих військових частин.
У жовтні 1917 року в результаті перевороту в Росії до влади прийшли більшовики. Радянська влада в Андрушівці була встановлена 4 січня 1918 року. Вся повнота влади опинилася в руках ревкомів. Андрушівський волосний ревком очолив уродженець села Нехворощ колишній балтійський матрос М.І.Попіль.
В роки громадянської війни в районі по кілька разів на рік мінялася влада і тільки в червні 1920 року було остаточно встановлено Радянську владу. Розпочалися соціалістичні перетворення. У серпні 1920 року було націоналізовано Андрушівський, а згодом Червоненський та Іванківський цукрові заводи.
Почалася їх модернізація, що значно підвищувало потужність заводів. Поряд із піднесенням промисловості краю починається процес соціалістичної реорганізації сільського господарства. Вже у 1922 році було організовано сільськогосподарське товариство в Андрушівці.
У 1929 році почалася суцільна колективізація селянських господарств краю. До середини 30-х років колгоспи були організовані в усіх селах району.
Завищені плани хлібозаготівлі у 1932 році грабували село, і воно стояло на грані голоду, ознаки якого вже проявилися у цьому ж році. Пік голоду припав на весну 1933 року. За свідченнями очевидців на Андрушівщині у 1932 – 1933 роках померло від голоду близько 2500 осіб.
30 листопада 1931 року почала виходити районна газета „Соціалістичний шлях” (нині „Новини Андрушівщини”).
У липні 1941 року територія нашого району була окупована німецько-фашистськими військами. Гітлерівці грабували підприємства, колгоспи, населення, вивозили молодь до Німеччини, розстрілювали мирних жителів. За період окупації загинуло 2211 мирних жителів.
Зростало невдоволення „новим порядком”. Населення району включається в боротьбу. На Андрушівському цукровому заводі виникла підпільна група, яку очолив В.П.Михеда. На території району у 1942 – 1943 рр. активно діяла диверсійна група Івана Богорада, що входила до складу партизанського загону ім. Чапаєва.
Крім радянського руху опору, на території краю мав місце націоналістичний антифашистський рух. В районі діяв загін УПА чисельністю 120 чоловік. З наближенням частин Червоної Армії загін УПА відійшов на захід. Вихідці з нашого району воювали в підрозділах УПА і в інших регіонах України. Серед них житель с. Яроповичі Василь Якименко (псевдонім „Листок”).
В кінці грудня 1943 року війська 1-го Українського фронту звільнили район від фашистів.
В період з 9 січня по 29 лютого 1944 року в Андрушівці перебував командний пункт 1-го Українського фронту, очолюваного М.Ф. Ватутіним. У штаб фронту приїздив Г.К.Жуков.
Значних втрат у боях з ворогом зазнали воїни-визволителі. Лише за визволення Андрушівки загинуло 71 чоловік. Всього у 54 братських і 17 одиноких могилах поховано 1857 радянських бійців і командирів, 35 партизан. У боях за Андрушівщину загинув заступник командира 44-ї танкової бригади по політичній роботі підполковник Санасар Воб’ян. Його ім’ям названа одна із головних вулиць міста.
Наслідки панування окупантів були жахливими: напівзруйновані заводи, пограбовані колгоспи, машино-тракторні станції. В районі було повністю знищено 155 житлових будинків, клубів, будівель громадського призначення.
Населення краю приступило до відбудови господарського комплексу. До 5 лютого 1944 року було підготовлено до посіву понад 12 тисяч центнерів зерна. Відновили свою роботу заводи. 12 жовтня 1944 року Червоненський цукровий завод здав свою першу продукцію. Щодоби тут переробляли по 5 тисяч центнерів цукрових буряків. Успішно було проведено осінньо-польові роботи 1944 року та весняну сівбу 1945 року.
9 травня 1945 року стало святом для жителів краю. Це було свято зі сльозами на очах, адже з воєнних доріг не повернулося до рідних домівок понад 4 тисячі жителів Андрушівщини. Наші земляки воювали на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни і вкрили себе невмирущою славою, про що свідчать високі урядові нагороди. Звання Героя Радянського Союзу удостоєні С.В.Савчук, В.М.Мельник, П.С.Федорчук, Л.М.Маргулян, Й.Д.Козлов. Повними кавалерами ордена Слави стали О.В.Броніцький, П.І.Красовський, М.І. Струтовський. Двоє жителів району О.О.Семенюк та Г.Ф.Климчук були учасниками Параду Перемоги в Москві.
Поряд з відбудовою господарського комплексу почали відновлювати свою роботи школи, дитячі садки, клуби. У 1950 році у школах навчалося 13032 учні. У 1965 році в районі функціонувало 53 дитячі садки, в яких виховувалось 2300 дошкільнят.
В кінці 60-х років збільшується обсяг капіталовкладень на будівництво нових, реконструкцію діючих промислових підприємств, будівництв житла, об’єктів соціально-культурного і побутового призначення. В Андрушівці йде спорудження одного з найбільших в республіці спиртового заводу.
Зростає потреба в будівельних матеріалах. Андрушівські цегельні заводи №1 та №2 тільки за 7 місяців 1970 року випустили 2 млн. штук цегли. На околиці Андрушівки розпочато будівництво нового цегельного заводу з потужністю 10 млн. штук цеглин в рік.
Розвивається сільськогосподарське виробництво. По підсумках роботи у 1972 році район посів перше місце в республіці. Збудовано комбікормовий завод, який виробляв за зміну по 50 тонн продукції. Активно ведеться будівництво тваринницьких комплексів на селі. Розбудовується районний центр.
3 березня 1975 року Указом Президії Верховної ради УРСР селище Андрушівка віднесено до категорії міст районного значення.

історія Андрушівщини історія Жерделі Андрушівського району історія Волиця Андрушівського району історія Бровки Перші Андрушівського району історія Бровки Другі Андрушівського району

ПАМ’ЯТАЄМО

70 років тому 19 серпня, в день великого православного свята Спаса, коли в церквах святили яблука, груші, мед та обжинкові вінки, у лісі, в урочищі Демченка, фашистські окупанти розстрілювали андрушівчан єврейської національності та активістів містечка… Коли відгриміли останні постріли Великої Вітчизняної війни та країна трохи встала на ноги після повоєнної розрухи, частину останків розстріляних комуністів перезахоронили на Андрушівському кладовищі. Після 1953 року єврейською громадою при допомозі органів місцевої влади були впорядковані чотири могили, де захоронені розстріляні комуністи та чоловіки єврейської національності, а також п’ята могила з розстріляними 252 єврейськими жінками та 25 дітьми. На них були встановлені бетонні пам’ятники-пірамідки. У 2009 році з ініціативи жіночої ради району (голова Г. І. Білецька) при фінансовій підтримці Народної Партії (голова обласної організації Народної Партії М. М. Рудченко) на місці трагедії було встановлено гранітний пам’ятник «Мати і дитина». По обидва боки від могил викарбувані прізвища жертв Холокосту Андрушівського району. Історія цих святих місць не залишає байдужими ні дорослих, ні дітей. Щорічно 9 травня поклонитись останкам і вшанувати пам’ять розстріляних приходять андрушівчани, учні місцевих шкіл. А 19 серпня, в день трагедії, сюди звідусіль з’їжджаються рідні та близькі розстріляних, всі ті, кого торкнулася страшна трагедія. Хочеться висловити слова щирої вдячності президії районної ради жінок, учнівському колективу Андрушівської гімназії (директор А. Л. Михайловська), колективу Андрушівського відділення Житомирської дирекції АТ “Райффайзен банк Аваль” (начальник Н. М. Фещук), які допомагають підтримувати в належному стані могили.

Тетяна Ломберг,
м. Андрушівка

Історія села Нехворощ

Інша легенда про походження назви села доводить, що назва «Нехворощ» походить від назви рослини нехворощ, зарослі якої були в тих місцях. На кінець XVIII століття Нехвороща фігурує як королівське містечко, якому належали привілеї, які мали сприяти подальшому зростанню і розвитку селища. Ці привілеї були встановлені 17 лютого 1792 року зазначалось, що містечко має герб. Це був кольоровий малюнок круглої форми: у синьому полі осідланий коричневий кінь і коричневе дерево, по небу пливуть білі хмарки, внизу зелена трава. Але містечко не набуло відповідного адміністративного статусу і занепало. В архівних документах, датованих XIX ст. вже зустрічається не містечко, а село Нехворощ. В Нехворощі в 1887 році на кошти прихожан була збудована церква в честь ікони Казанської Божої Матері. З встановленням радянської влади було припинено богослужіння в церкві , а приміщення рішенням сільської сади було передано під клуб. Зараз в церкві відновлено богослужіння. Радянська влада в селі була встановлена в січні 1918 року. Під час громадянської війни в навколишніх лісах діяв партизанський загін. Деякий час перебував штаб Першої кінної армії під командуванням Будьонного. Час голодомору для нехворощанці був таким же важким, як і у більшості сіл України. Колективізація в селі, як і у інших регіонах України, супроводжувалася свавіллям та жорстокістю владних структур. Пік репресій припадає на 1937 -1938 роки. «Ворогів» народу знаходили найчастіше серед одноосібників та тих, що не бажали усуспільнювати особисте майно. Серед них був Белявський Іван Павлович, який народився у 1913 році в м-ку Нехворощ, Андрушівської волості., Житомирського повіту, Волинської губернії. Він був за національністю поляк, робітник торфорозробок. Проживав у Нехворощі. Заарештований 4 серпня1938 року. Обвинувачувався у причетності до ПОВ ( Польська організація військових). За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл.. від 7 жовтня 1938 р. розстріляний 10 жовтня 1938 року.Реабілітований у 1957 році. Буняк Хрисанф Макарович, 1911р.н.циган, неписьменний, без певного місця праці та проживання. Заарештований у м-ку Нехворощ 8 квітня 1938 року. Обвинувачувався за ст.. 54-1а КК УРСР. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл.. від 3 жовтня 1938 року розстріляний 4 жовтня 1938 року. Реабілітований у 1989 році. Веселовський Іван Миколайович1897 року народження, який народився в м-ку Нехворощ Андрушівської вол, Житомирського пов., Волинської губ. Поляк, письменний, лимар лісодільниці смт. Андрушівка, Андрушівського р-ну, Житомирської обл.. Заарештований 23 квітня1938 року. Обвинувачувався у причетності до ПОВ. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обвід 25 вересня 1938 року розстріляний 4 жовтня 1938 року. Реабілітований у 1957 році. Під час колективізації було утворено колгосп « За врожай» і пізніше він став основою для трьох колгоспів: ім. Щорса, 20-річчя Жовтня, 2-га п’ятирічка. Славні героїчні подвиги нехворощанці повторили і в роки Великої Вітчизняної війни. З 10 липня 1941 року 335 жителів села боролись з німецько-фашистськими окупантами на фронтах війни. З них 175 воїнів нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Серед учасників війни відоме ім’я Героя Радянського Союзу – підполковника авіації Козлова Йосипа Дмитровича, який народився в с. Нехворощ 12 лютого 1904 року. В роки війни відважний пілот здійснив 257 бойових вильотів на бомбардування і штурм ворожих позицій. Указом Президії Верховної Ради від 13 березня 1944 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він також нагороджений багатьма орденами і медалями, серед них орден Леніна, Бойового Червоного Прапора, Олександра Невського, два ордени Червоної зірки та іменні нагороди.(« Герои Советского Союза. М. 1987 г., том 1.) З 10 липня 1941 року 335 жителів села боролися з німецько – фашистськими окупантами на фронтах війни. На території села та в навколишніх лісів діяла партизанська група І.Д. Богорада Під час окупації було розстріляно німцями 13 мирних жителів. Визволяли село бійці 1-го Українського фронту під командуванням генерала М. Ф. Ватутіна. 147 чоловік полягли смертю хоробрих за батьківщину. В 1945 році та в 1965 році на братських могилах загиблих воїнів – визволителів Нехворощі споруджено пам’ятники. Не заростає травою стежка до цих могил. На них завжди полум’яніють свічками пам’яті квіти. На полі біля Нехворощі довгий час був польовий військовий аеродром. Після вигнання загарбників в грудні 1943 року на цьому аеродромі деякий час базувалась авіачастина (винищувально – штурмовий авіаційний корпус) Командиром цього корпусу був Герой Радянського Союзу, відомий на весь світ військовий льотчик, генерал Каманін. Він один з семи перших героїв Радянського Союзу, який брав участь у спасанні челюскінців. З 1884 року в селі працює церковно-приходська школа. Зараз це Нехворощанська школа I –III ступенів. В ній навчається 171 учень, їх навчають 17 учителів. У 2004 році відкрито нове приміщення школи. Сільськогосподарські угіддя колгоспу передані в користування СТОВ «Дари ланів». В приміщенні сільського клубу є музейна кімната історії села, яка створена під керівництвом П.Палій, а при школі, в кабінеті історії, є куточок історії рідного краю, створений вчителем історії Козак Л.І. Серед видатних людей, уродженців села Нехворощ, є Гладкий Микола Дмитрович ( 1890 -1942 ) український поет, перекладач, вчений – мовознавець.На думку доктора філологічних наук, професора М. В. Никончука, який вивчав наукові праці братів Гладких, зокрема описи «Нехворощанського діалекту», батьківщиною М. Гладкого є село Нехворощ. Підрісши, навчався в Харкові, в 1910 році переїхав до Житомира. Є всі підстави вважати, що навідуючи родичів своєї дружини, Вероніки Морозівни, М. Гладкий не раз бував у селі. Друкувався в журналах « Світло», «Маяк», календарі «Розвага» та ін. Автор поетичної збірки « На війні та в неволі» ( видана в 1917 році під час перебування в австрійському полоні в Зальцведелі), «Практичного курсу української мови» ( перше видання здійснено у Житомирі в 1918 році ) ряду словників і посібників з правопису, книжок «Наша газетна мова» (1928) « Мова українського письменництва» (1930). В 1937 році був репресований, помер в 1942 році в місті Красноярську.

історія Андрушівського району історія Забара Андрушівського району історія Бровки Другі Андрушівського району історія Степок Андрушівського району історія Яроповичі Андрушівського району

Привітання з днем міста Андрушівка

ДОРОГІ АНДРУШІВЧАНИ!

Починаючи з 2004 року, Андрушівка відзначає День міста в кінці червня. Нині нашому рідному місту виповнюється 35 років.
Історія Андрушівки стрімка, уславлена справами і людьми. З імен наших славних земляків можна скласти енциклопедію. В історичних джерелах Андрушівка під назвою Андрусовка вперше згадується в 1683 році. Територія сучасної Андрушівки була заселена вже в 1-му тисячолітті до н.е. На це вказують знахідки знарядь праці доби бронзи, виявлені залишки ранньослов’янського поселення черняхівськоі культури. За розповідями старожилів село раніше знаходилось в іншому місці (поблизу теперішнього місцерозташування). Тут же був дім і двір господаря, який, за переказами, називався Кучогорським. Один із синів Кучогорського по імені Андрій, або як його називали ласкаво Андрусь, переніс село на теперішнє місце і назвав його в честь свого імені – Андрусовка. В 1859 році Андрушівку було віднесено до розряду містечок. Після адміністративно-територіальної реформи в 1975 році Андрушівка стала містом, що дало поштовх для розвитку населеного пункту. Міська рада в межах своїх повноважень робить все для розвитку міста, його благоустрою. Протягом останнього року виконано значні роботи по впорядкуванню міста: проведено поточний ремонт асфальтового покриття на вулицях, за рахунок державної субвенції частково відремонтовано вулиці Житомирська, Франка, Щорса. Відновлюється освітлення вулиць міста, замінено лічильники обліку електроенергії на більш економні. Вирішується і проблемне питання – забезпечення населення питною водою. За рахунок коштів міського бюджету та коштів населення виконано певний обсяг робіт по спорудженню водогінної мережі в мікрорайоні “Гардишівка”, залишилось провести роботи по провулку Ломоносова – це 360 погонних метрів. Всього протяжність водогінної мережі 6,4 км. Виготовлено проектно-технічну документацію (вартість 40 тис. грн.) на будівництво водогінної мережі в мікрорайоні “Загребля”, планується розпочати роботи вже нинішнього року. Місту потрібні нові сучасні очисні споруди. Виготовлено та проведено інвестекспертизу проектно-кошторисної документації по будівництву очисних споруд, роботи планується розпочати в поточному році за рахунок державної субвенції. Будівництво буде проводитись на території старих очисних споруд. Попереду – шлях, який належить прокласти крізь століття та епохи. І передусім від нас, шановні андрушівчани, залежить, яку естафету передамо майбутнім поколінням.
День міста – свято традицій, надій і сподівань, що його майбутнє буде світлим і щасливим.
Зі святом міста Вас, дорогі андрушівчани!

З повагою міський голова
М. Г. Сушко.

безплатны оголошення Андрушівка часні оголошення в Андрушівці оголошення фірм в Андрушівці оголошення афіша в Андрушівці дошка оголошень Андрушівка

Ними гордиться Андрушівщина

Історія нашої землі пов’язана з іменами видатних постатей, які пронесли через все своє життя трепетну любов і ніжність до своєї малої батьківщини.
В селі Вербів (нині Любимівка) народився український письменник Василь Кучер. Уродженцем села Нехворощ є український поет Микола Гладкий. Посмертно прийнятий до Спілки письменників СРСР уродженець села Міньківці поет Леонід Левицький, який загинув в бою з фашистами у 1943 році. Рідний край розкрив талант прозаїка Григорія Кримчака, поетів Бориса Нечерди та Олександра Рихлюка, драматурга Єфраїма Райцина, дитячої поетеси Тамари Артем’євої, журналістів Прокопа Гайструка, Леоніда Козінчука, Станіслава Тетерука. Чарівна природа Полісся виколисала почуття до прекрасного у народних артистів України Віктора Цимбаліста, Ольги Павловської, Володимира Гайдая та Надії Недашківської, солісток хору імені Григорія Вірьовки Катерини та Ганни Городенко, заслужених художників України Івана Чернича та М. Андрійчука, члена національної спілки художників України Володимира Подлевського, художника Івана Стаднійчука, народного художника СРСР Миколи Максименка, заслуженого художника Росії В. Рогаля, заслуженого працівника культури Володимира Шинкарука.
Уродженці району Й.Д.Козлов, Л.М. Маргулян, В.М. Мельник, С.В. Савчук, П.С. Федорчук, А.О. Чепуренко за мужність та хоробрість, проявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, удостоєні високо звання Героя Радянського Союзу. Кавалерами трьох орденів Слави є О.В.Броніцький, П.І. Красовський, М.І. Струтовський.
З гордістю несли офіцерську честь і гідність наші земляки полковник О.А.Свіртока, полковник М.Д. Петрук, полковник В.В. Кебал, полковник С.М. Чорний, генерал-майор Ф.К.Іщенко, генерал-майор Л.Білоніг, генерал-майор П.В. Грозінський, генерал-майор Д.В. П’ясківський, генерал-майор М.І.Козак, генерал-майор В.Я.Молютенко, генерал-майор М.Д. Огороднійчук.
За трудову доблесть удостоєні високого звання Герой Соціалістичної Праці наші земляки Л.А.Любченко, М.Т. Северенчук, Л.Ю.Іщук, В.Х. За гранична, Г.Г.Бєдарєва, В.П. Аврамець, В.І. Дев’ятко.
31 житель району нагороджені Орденом Леніна, 27 – Орденом Жовтневої революції, 78 – Орденом трудової Слави, 26 – Орденом „Материнська Слава”, 3 – Орденом Червоного Прапора, 35 – Орденом Богдана Хмельницького, 27 _ Орденом Червоної Зірки, 29 – Орденом Слави, 157 – Орденом Трудового Червоного Прапора, 7 – Орденом Дружби Народів, 203 – Орденом „Знак Пошани”.
Наш край зростив талант докторів медичних наук Б.Ф.Мазарчука, А.М. Кравченка, А.А.Гайструка, І.Г.Талька, М.Шанчука, Б.С.Полінкевича, Б.О.Зелінського, докторів економічних наук І.Д.Барчука, В.І.Самборського, В.І.Іщенко, О.М.Петрука, докторів технічних наук В.С.Новікова, М.Д.Огороднійчука, Е.А.Зануди, Л.Ротшейна, А.М.Кравченка, Н.І.Койди, В.Й.Мацнера, М.О.Степанюка, докторів історичних і філософських наук Л.В.Козяревич, А.С.Канарського, К.І.Стецюка, докторів хімічних наук Ф.А.Михайленка, В.Ф.Варгалюка, доктора філологічних наук Л.В.Грицик, доктора фізико-математичних наук Л.М. Сладя, доктора сільськогосподарських наук С.П.Васильківського, доктора геологічних наук В.О.Андрушко, доктора філософії в галузі права В.В.Галюка і ряд інших.
Андрушівчани по праву гордяться своїми земляками професором Національного університету Р.О. Шевченком, директором інституту бджільництва ім. П.І.Прокоповича Л.І.Бондарчуком.
З містом Андрушівка пов’язана доля славетної землячки української поетесси Людмили Януарівни Волошки (літературний псевдонім Людмила Волошка).
На Андрушівському цукровому заводі працювали І.А.Фещенко-Чопівський – видатний український вчений – металознавець, провідний актор театру Леся Курбаса, вірний учень Л.Курбаса Йосип Гірняк, голова Президії Верховної Ради СРСР М.В. Підгорний.

Надія Недашківська Микола Гладкий Олександр Рихлюк Людмила Волошка Григорій Кримчак

Історія Андрушівщини

Місто Андрушівка розташоване на річці Гуйва, доволі молоде за статусом місто (1975) Андрушівка має цікаві пам’ятки археології, історії та архітектури. Так, неподалік від міста, виявлено залишки поселень черняхівської культури. В історичних джерелах Андрушівка згадується лише в 1683р., як приписане село до Старої Котельні. В сучасному прапорі та гербі, хоча вартує сказати, що Андрушівка до 2003р їх і не мала, використовується андріївський хрест. Зрозуміло, що Андрушівка це похідна від імені Андрій.
У 17ст власниками села стають польські магнати Бержинські. Вони ж будують тут у 1848р. цукровий завод, завдяки розвитку цієї промисловості через одинадцять років Андрушевці надають статус містечка. В 1861р. завдяки заводу, село купують цукрові “королі” Терещенки.
В 1871р. Терещенко фундує однокласне училище, на яке приходилися один вчитель, законовчитель та прибиральниця. Цікавим і є той факт, що на цукровому заводі працював на той час студент-практикант Іван Фещенко-Чопівський (відомий металург, професор металургії та металографії Краківської гірничо-гутничої академії, автор 130 наукових праць, його іменем названа вулиця в м.Житомирі) Якщо, ви мандруєте Житомирщиною, то вам обов’язково треба завітати до Андрушівки.
По-перше, тому що тут досить добре збережений палац.
Побудований в середині ХХст в стилі французького неоренесансу двоповерховий палац стоїть біля ставу, посеред парку, де ще збереглися завезені Терещенком пробкові та кедрові дерева. За компоновкою палацовий комплекс складався з самого палацу, оранжереї, господарчого корпусу. Тепер тут розміщується школа №1. Але зовнішній вигляд будівлі зберігся добре.
Після жовтневої революції, в 1919р тут було створено ревком, згодом тут розміщувався штаб Першої кінної армії. Там де кінна армія, там і Будений. Так, так, саме на цьому балкончику, що висить над центральним входом перед селянами Андрушівки виступав Будений з гарячою революційною промовою.
Ще однією цікавинкою відоме місто. Завдяки саме їй тепер десь в зіркових світах сяє ще одна Андрушівка. Ось чого ви не очікували побачити в начебто в пересічному районному центрі так це єдину в Україні приватну обсерваторію!
Заснована в 2001р. бізнесменом Юрієм Миколайовичем Іващенко, астрономічна обсерваторія є повноцінним науковим закладом, на сьогодні вже досліджено 35 тисяч космічних об’єктів. Саме з Андрушівської обсерваторії і була відкрита нова зірка, що отримала ім’я на честь міста.

історія Забара Андрушівського району історія Волиця Андрушівського району історія сіл андрушівського р-ну історія Бровки Перші Андрушівського району історія Андрушівка

Балкон Будьонного у садибі Терещенка в Андрушівці

У кінці ХІХ сторіччя на півдні Житомирщини, як і всюди у центральній Україні, почався цукровий бум. Вирощувати буряки та виробляти на заводах цукор стало справою надприбутковою. Родина Терещенків — одна з тих, хто казково збагатився саме на цукрі у ті часи. На початку ХХ сторіччя статки Терещенків оцінювали приблизно у вісім мільйонів карбованців. Це при тому, що корову можна було купити за три карбованці. Тому уявіть, що означало для Андрушівки рішення Терещенка не лише викупити в їхньому селі цукрозавод, а й збудувати маєток. Тут треба сказати, що девіз дворянського герба Терещенків — «Прагнення до суспільних справ». Тобто, збагачуючись, вони не шкодували грошей на наукові розробки, школи, лікарні, допомогу бідним (цікаво, що, витрачаючи стільки грошей на доброчинність, біднішою родина не ставала — це ще одне підтвердження теорії про те, що жадібність — не шлях до багатства). Тому приїзд до Андрушівки Терещенків означав, що тодішнє село отримало шанс на розвиток, яким мешканці скористалися. Сьогодні смт Андрушівка — це охайне містечко з церквою, гарним стадіоном, пам’ятником Кобзареві, багатьма крамницями. Одне слово, з села Андрушівка перетворилася спочатку на багате село, а потім — на містечко. До речі, цукровий завод, який збудував ще польський шляхтич Бержинський, а потім переоснастив Михайло Терещенко у 1883 та 1914 роках, працює й досі. Якщо ви захочете відвідати Андрушівку, то, проїжджаючи центральною дорогою повз річку Гуйву, неодмінно його побачите.
Проте найцікавіше в Андрушівці — це садиба Терещенків. Звичайно, у школи, яка нині займає будинок, не вистачає грошей на те, щоб належно відреставрувати його. Тому у багатьох місцях, особливо біля вікон, з маєтку опадає штукатурка, місцями незграбно вставлено пластикові вікна. Але, пройшовши парком та біля школи, ви неодмінно відчуєте теплу атмосферу в усьому — старих дверях, ще тих, кінця ХІХ сторіччя, що якийсь хазяйновитий завгосп справно фарбує та вішає на них уже нові замки; у котах, які, потягаючись, вилазять з підвалів, у трохи стертих сходах, якими піднімалося та спускалося не одне покоління, і, звичайно, — в людях, котрі досі як можуть бережуть маєток. Крім того, саме школі ми маємо бути вдячними за те, що маєток збережено. Бо після Жовтневої революції через те, що тут розмістили учбовий заклад, садибу не зруйнували, і вона вистояла до наших днів.
Особлива гордість школи — так званий балкон Будьонного (на знімку). Влітку 1920 року відомий маршал, здійснюючи Житомирський прорив, заїхав до Андрушівки. Виступити перед селянами він вирішив у садибі Терещенків — на балконі. Так, напевне, було дуже ефектно. Виходило, що натовп селян стояв унизу і легендарні вуса було видно навіть з найвідділеніших місць. Що казав Будьонний під час того пам’ятного виступу, невідомо. Принаймні мої пошуки цієї промови були безрезультатні (хоча здогадатися нескладно). Але вуса командира селяни запам’ятали, бо й нині біля входу до школи висить табличка з нагадуванням про те, що на балконі цієї школи виступав Семен Будьонний. Ось так в Андрушівці переплелися цукор і Будьонний. А ще у парку є алея слави, на якій викарбовано імена героїв Другої світової війни. Історія тут не консервується, а триває. Старі вікна змінюють металопластиковими, а поруч з написом «Садиба Терещенка» — напис про перебування тут Будьонного.

Тетяна ПАСОВА

історія поселень андрушівського р-ну історія Камені Андрушівського району історія Городківка Андрушівського району історія Малі Мошківці Андрушівського району історія Корчмище Андрушівського району

Андрушівка – цукрова столиця Російської імперії

АНДРУШІВКА – МІСТО ЦУКРУ Й АВІАЦІЇ

Статус міста обласного значення Андрушівка носить із 1975 року. У цей час його населення становить біля 13-и тисяч чоловік. Відстань до Житомира – 47 кілометрів. Місто розташоване на ріці Гуйва. Цікаво, що на сьогоднішній день Андрушівский район вважається одним із самих заможних регіонів Житомирської області – головним чином за рахунок виробництва цукру, спирту й видобутку бурого вугілля. Але славиться Андрушівка не тільки цим…

АНДРУШІВКА – ЦУКРОВА СТОЛИЦЯ ІМПЕРІЇ

Уперше назва Андрушівка зафіксована в історичних документах в 1683 році. Спочатку це було невелике село, що почало розростатися завдяки тому, що в 1848-му році тут був побудований перший на Житомирщині завод з виробництва цукру. Цікаво, що “цукровий король” Терещенко, на чию частку доводилося до 60% виробництва цукру в Росії, вивіз рецепт готування чистого білого цукру із цукрового буряка прямо з Індії, купивши технологію в якогось індійського раджі за 500 рублів золотом. Саме ця технологія й була застосована на Андрушівському цукровому заводі. Й так вдало, що родина Терещенко перетворилася у фактичних монополістів цукрового ринку імперії. В Андрушівці Терещенко спорудив особняк, справжній замок, у якому не гидував бувати навіть цар. Історія донесла до нас легенду (а може, і не легенду зовсім) про візит в Андрушівку російського государя. Цілу версту дороги до свого замку Терещенко висипав білосніжним цукром-піском, оскільки справа була влітку, і по цій дорозі прокотив царя в санях. Ще одна легенда розповідає про те, що в маєтку Терещенко була ціла алея, вимощена золотими монетами. Причому монети не лежали, а всі до єдиної були поставлені на ребро! Сучасні шукачі скарбів перерили в пошуках цієї легендарної алеї весь особняк і прилягаючі до нього території, але ніякої “золотої дороги” не знайшли. Можливо, це і є сама справжня легенда, оскільки “цукровий олігарх” Терещенко гроші рахувати вмів і такими дурницями навряд чи б зайнявся. Є ще одна легенда, відповідно до якої Терещенко підніс англійському королеві в подарунок золотий злиток вагою в 25 кілограмів, відлитий у формі британської корони. Можливо, що й це міф, однак по дивному збігу обставин, в 1893-му році, через півроку після подарунка, терещенківський цукор, вироблений в Андрушівці, стала масово закуповувати Англія, хоча привезений з Індії аналогічний продукт був трохи дешевше.

Однак крім цукру, було в клану Терещенко ще одне захоплення, теж, між іншим, державного значення. Саме завдяки йому Терещенки одержали графський титул, а Андрушівка стала столицею російського… літакобудування!

історія Бровки Перші Андрушівського району історія селищ андрушівського р-ну історія Зарубинці Андрушівського району історія Гарапівка Андрушівського району історія Новоівницьке Андрушівського району

Історія міста Андрушівки

Андрушівка – місто, центр району, залізнична станція, розташована у південно-східній частині області, на берегах річки Гуйви (притока Тетерева) за 47 км від Житомира.

Територія Андрушівського району займає площу 95647 га, на якій розташовано 38 населених пунктів з населенням 50,2 тисячі чоловік.

Територія сучасної Андрушівки була заселена вже в першому тисячолітті до нашої ери. Неподалік міста знайдено знаряддя праці доби бронзи, виявлено залишки ранньослав’янського населення.

В історичних джерелах Андрушівка під назвою Андрусовки вперше згадується в 1683 році. Андрушівка тоді була приписана до Котельні.

З ХVІІ століття село стало власністю польських магнатів Бержинських, які нещадно експлуатували місцеве населення. Селяни повинні були працювати на пана три дні на тиждень, сплачувати грошовий та натуральний оброк.

Андрушівка поступово зростала. В 1798 році вже налічувалось 123 двори з населенням 1046 чоловік; працювали винокурня з двома котлами, три водяні млини і один на кінній тязі.

З середини ХІХ століття в Андрушівці поряд з хліборобством розвивалось кустарне виробництво, діяли шкіряний завод, винокурня (пізніше спиртовий завод), раз на два тижні проводились ярмарки.

В 1871 році в Андрушівці відкрито однокласне училище, а невдовзі – двокласне. В 1920 році двокласне училище перетворено на трудову семирічну школу.

Після адміністративно-територіальної реформи з березня 1923 року Андрушівка стала районним центром Бердичівського округу Київської губернії, що позитивно позначилося на її економічному та культурному розвитку.

Багато горя і страждань зазнало населення Андрушівки за період тимчасової німецько-фашистської окупації, з 10 липня 1941 року по 27 грудня 1943 року.

З 9 січня до 29 лютого 1944 року в селищі розміщувався командний пункт штабу 1-го Українського фронту; тут перебував талановитий полководець, генерал армії М.Ф.Ватутін. На честь загиблих в усіх центральних населених пунктах споруджені обеліски Слави, встановлені пам’ятники.

Після визволення від фашистських окупантів розпочалися відчутні позитивні зміни. Щвидкими темпами були відбудовані зруйновані заводи, побудовані нові.

Найбільшими підприємствами Андрушівщини тепер є цукровий і спиртовий комбінати, маслозавод, комбікормовий завод, фабрика “Восход”, поліетиленовий завод, завод залізобетонних виробів, завод продтоварів, районне об’єднання “Сільгосптехніки”, автопідприємство №11838, шляхоексплуатаційна дільниця. В районі добувають буре вугілля.

Побудовано і введено в дію 26 АТС, телеграфну станцію, 27 відділень зв’язку.

В районі функціонують два СПТУ, музична школа, станція юних техніків, клубні установи, бібліотеки, дошкільні та шкільні заклади.

За останні роки серед населення відчувається духовно-релігійне піднесення. Відновили свою діяльність храми. В місті будуються два нові храми. Побудовані два храми в селах Городківка та Гальчин.

andrushivkaonline.wordpress.com

історія Корчмище Андрушівського району історія Іванків Андрушівського району історія Малі Мошківці Андрушівського району історія населених пунктів андрушівського р-ну історія Котівка Андрушівського району

Post Navigation